Мабуть, усім львів’янам добре знайомі Піскові (Алтайські) озера — невеличкий парк у Франківському районі міста, розташований при вулиці Гординських, у місцевості Новий Світ (На Байках). Нашим дідусям та бабусям цей парк більше відомий як Алтайські озера — саме таку назву він носив у радянський період, аж до здобуття Україною незалежності, пише сайт leopolis.name.
Звідки взялися озера?
Якщо говорити про сам парк, то його було створено тільки у 1950-х роках на місці зруйнованої ландшафтної території — тут свого часу діяли кар’єри, де видобували пісок для фабрики відомої львівської родини підприємців Франців. Саме Йозеф Франц заснував 1856-го року у Львові фабрику гіпсу, де виготовлялися кам’яні та гіпсові скульптурні вироби, які використовувалися при будівництві. Виробництво охоплювало територію між вулицями Коновальця та Чупринки, для нього задіяли також каменоломню на Кульпаркові та пісковий кар’єр, на місці якого згодом і постали Піскові озера (звідси і назва парку).
Якщо ж говорити про те, звідки тут взялися озера, то це відбулося через просочування води на дно піщаної виїмки.
Занепад фабрики і створення першого в Україні спортивно-бігового парку
У період до та після Першої світової війни територія була дуже занедбаною. В середині двадцятого століття тут навіть облаштували сміттєзвалище. Стара фабрика занепала, тож і місцина, яка використовувалася для виробництва гіпсу родиною Франців, перетворилася у нікому непотрібне звалище.
Львів’яни і далі могли б використовувати цю ділянку як смітник, однак все змінилося у міжвоєнні роки. Тоді територією вирішили зайнятися — місцина ж була непогана — привели до ладу та оновили.
У 1923-му році на ділянці було закладено Гданський парк — один з перших у Польщі та точно перший на теренах сучасної Україні спеціалізований спортивно-біговий парк. Його площа сягала шести гектарів. Підійшли до створення бігового парку дуже ретельно — фахівці врахували ландшафтні особливості території, створили на території містки тощо.
Міжвоєнні роки були періодом розквіту для парку. Львів’янам подобалося це місце, хоч і було досить на великій відстані від центру.
Період після Другої світової війни
І знову — війна, і знову — занепад. Друга світова війна принесла чимало руйнувань у Львові, постраждав і парк Піскові озера, однак не через німецькі авіабомби, а через звичайну занедбаність. Було не до контролю, тому місцевий ламповий завод влаштував тут собі звалище відходів виробництва, а озера в парку почали використовувати для потреб емалевого заводу. Емалевий завод діяв на вулиці Алтайські (в наші дні — Гординських), тож згодом так радянська влада перейменувала і сам парк.
У 50-ті роки територію впорядкували, навпроти розпочали забудову — звели навчальний комплекс Електромеханічного комплексу (у наші дні — Технологічний коледж Національного університету “Львівська політехніка”).
З часом озера дещо змінилися — частково втратили свою площу, залишилися дві невеликі водойми, які живилися джерельним витоком.
Для сучасників Піскові озера — невід’ємна частина міста, важлива рекреаційна територія, де можна прогулятися та гарно провести час.
