Розміщене посеред львівських Карпат маленьке містечко Турка – це неофіційна столиця Бойківщини, де розташовані бойківські дерев’яні церкви та старовинні будиночки. Перлиною міста є глибокий та дивовижної краси кар’єр, що розмістився в невисоких горах міста, пише leopolis.name.
Колись тут видобували камінь
Видобували камінь тут ще в період підпорядкування західноукраїнських земель Польщі.
До 1960 р. кар’єр перебував у складі Турківського райпромкомбінату. У 1960 р. механізований кам’яний кар’єр став самостійною одиницею в Турці, що постачала підприємствам області будівельне каміння і щебінь та забезпечувала потреби самої Турки. Кар’єр тоді оснастили новою потужною технікою, своєю електростанцією. Для кращого транспортування продукції до нього підвели залізницю.
На кар’єрі працював добре згуртований робітничий колектив, який боровся за зростання його економічних показників. У 1966 р. тут добували орієнтовно 20 тис. кубометрів будівельного каменю і 40 тис. кубометрів щебеню. Порівнюючи з 1960 р., продуктивність праці на кар’єрі зросла майже в 2,5 раза. Звичним явищем стало перевиконання виробничих планів.
Однак не завжди був такий успіх. Деякий час комуністи проводили систематичну роботу з працівниками, аби нав’язати їм засади комуністичного ставлення до праці. Не менш важливим фактором виховання у робітників комуністичного ставлення до праці був приклад комуністів-виробничників. Наприклад, радянський уряд високо оцінив роботу бурильника І. Г. Сіданича й нагородив його орденом «Знак пошани». Комуністам таки вдалося: продуктивність на кар’єрі зросла.
Проте згодом вирішили, що камінь у кар’єрі є неякісним і перетворюється на болото, тож припинили його добувати.
«Блакитне озеро»
Кам’яний кар’єр іноді називають «Блакитним озером» через його красивий колір: у сонячну погоду вода блакитна і бірюзова. Оточують озеро мальовничі зелені пагорби. Крім більшого озера, над ним є і менше озерце. Воно мілке й тут повно жаб.
Щодо самої Турки, то це мальовниче карпатське містечко, крім природної краси, унікальне тим, що в ньому дуже багато різноманітних мостів.
Турка має також чудові храми: Успенський костел (XVIII ст.), синагога (ХІХ ст.), дерев’яна бойківська церква Перенесення мощів св. Миколая (1750 р.) та церква св. Миколи (1739 р.).
Місто Турка стоїть на давньому торговому шляху Руська Путь, перші поселення у цій місцевості з’явилися ще в ІХ столітті.
Орієнтовним часом заснування Турки можна вважати період 1280–1320 рр., коли князь Лев Данилович приєднав Закарпаття разом із територією сучасної Турківщини до Галицько-Волинського князівства. Тоді для зміцнення кордонів та посилення охорони Руської Путі він заснував кілька укріплених сіл, зокрема і Турку.
Походження назви міста має дві популярні версії. За першою, Турку назвали так через первісних диких биків – турів – які паслися на прибережних рівнинах. За другою, назва міста походить від назви воріт, що стояли на в’їзді у місто – «тур’я», «турія».
