Там мали жити. Там мало вирувати життя у всіх своїх проявах. Мали народжуватись немовлята. Щасливі батьки мали виховувати синів та дочок, чути перше адресоване тобі “мама”, допомагати робити перші кроки, не спати і по ночах тихенько співати колискові. Там мали розвиватися історії підліткового кохання, перші образи, перші симпатії, перші сором’язливі поцілунки. Там мали бути і зради, можливо, навіть криваві скандали. Там мало бути все. Там. Мали. Жити.
Ніщо не передбачало біди, пише leopolis.name.
День був весняний, свіжий. Місто жило сірою буденністю. Якби людям сказали, що це їхній останній щасливий день тут – ніхто б не повірив. Ніхто. Бо все було добре. І хто б міг подумати, що вже наступної ночі життя цілого міста зміниться. Назавжди.
Трохи історії
Місто Прип’ять було засноване 4 лютого 1970 року. Вже у травні почали будувати котлован для атомної електростанції. Перший енергоблок був готовий 14 грудня 1977 року, другий – 10 січня 1979-го. Того самого року Верховна Рада УРСР затвердила надала Прип’яті статус міста. 3 грудня 1981 року прийняли в експлуатацію третій блок АЕС, а 25 листопада 1983-го – четвертий.
Уже менш, як за півроку Чорнобильська АЕС виробляла 10% електроенергії по всій Україні.
На квітень 1986 року була запланована зупинка 4 енергоблоку для проведення ремонтних робіт. Зазвичай, такі заходи робили для проведення технічних експериментів та удосконалення обладнання АЕС, вивчення режимів його експлуатації.
Цього разу працівники вирішили відключити турбіни і випробувати можливість використання інерції обертання турбін в якості резервного джерела живлення в разі аварійного відключення.
До того подібні дії проводили ще у вересні 1982 року. Тоді аварійні системи не спрацювали і це призвело до пошкодження тепловиділення та розриву одного з каналів. Після того ще двічі пробували повторювати такі експерименти, але двічі невдало.
25 квітня 1986 року 4 енергоблок вирішили знову протестувати. Поступово потужність ректора планово знижували. Через 13 годин відключили систему автономного охолодження реактора. Але виведення блоку довелось зупинити через вказівку “Київобленерго” і до 23:00 він працював на половину потужності.
Такі непланові дії призвели до так званого “отруєння” реактора ізотопами ксенона. І вже о 00:28 ночі потужність ректора впала до нуля. Працівники АЕС почали різко виправляти ситуацію і через півгодини підняли потужність втричі більшу, ніж була передбачена випробуваннями. Вони підключили 6 насосів, робота яких призвела до ще більшого збільшення потужності. 01:07 – роботи продовжувались. О 01:23:39 на пульті оператора спрацював аварійний сигнал.
Ситуація вийшла з-під контролю. Реактор почав відключатись. Проте опускання поглинаючих стержнів в активну зону відбувалось дуже повільно, реактор заглушити не вдалось. І вже о 01:23:47 пролунав вибух. Через дві секунди – ще один.
Вибув був такої сили, що повністю зніс обшивку реактора і зірвав верхню плиту, яка важила не одну тонну. В повітря піднялось 60 тонн радіоактивних хімічних матеріалів. Серед них йод, стронцій, уран, плутоній, цезій.
День Х
Під час вибуху та процесу гасіння пожежі, яке тривало 10 днів, загинула 31 людина. Більше 200 госпіталізували.
Першою жертвою став Валерій Ходемчук, який працював оператором циркулярних насосів. Його тіло так і не вдалось знайти під уламками.
О 01:30 на місці вибуху була група пожежників з Чорнобиля і Прип”яті. Локалізувати пожежу їм вдалось через 3 години. Це дозволило врятувати від загорання і вибуху 3 енергоблок, адже він мав спільний коридор із 4-им. Рятувальники навіть не підозрювали масштабів ситуації. Активну зону вони намагалися охолодити водою. Це призвело до опромінення пожежників із фатальними наслідками. Тому що та вода, яку вони лили з пожежних рукавів, напевно, випаровувалась ще до того, як долітала до місця вибуху. Адже, для прикладу, за нормального функціонування насоси щогодини подають в ректор 48 тонн води. Однак пожежники гасили як могли – таким було розпорядження. І через це вони потім загинули…
О 06:00 від опромінення, перелому хребта та опіків помер Володимир Шашенок, який працював інженером-наладником на станції.
Вперше про аварію повідомили 27 квітня. диктор новин на радіо оголосив про збір та евакуацію з міста. Люди не розуміли чому їх хочуть вивезти, адже причин та вказівок як поводитись, аби не отримати ще більшого опромінення, їм ніхто не сказав.
Радянська верхівка була повідомлена про аварію лише 28 квітня. А простий народ і досі нічого не знав. Навіть тоді, коли Швеція сповістила про підвищений радіаційний фон, а іноземні ЗМІ говорили про масштаби та можливі наслідки катастрофи, агентство ТАРС коротко повідомляло, що сталася невелика аварія на ЧАЕС. Наслідки аварії ліквідовують, постраждалим допомагають. Проводили і публічні травневі заходи, багатолюдні святкові демонстрації. Таку вказівку дав генеральний секретар КПРС Михайло Горбачов.
Повна евакуація людей із 10-кілометрової зони закінчилась 3 травня. А до 6 травня вивезли і жителів 30-кілометрової Чорнобильської зони. Загальна кількість евакуйованих становила більше, як 115 тисяч людей. Їм обіцяли, що це тимчасово.
Ліквідація аварії
Для ліквідації наслідків аварії створили спеціальну урядову комісію з Української РСР, Білоруської РСР та РРФСР. Очолив її заступник голови Ради міністрів Борис Щербина.
Через три тижні на місце аварії з вертольотів було скинуто 4 тонни піску, свинцю, бору. Реактор 4 енергоблоку, який до цього активно випромінював радіацію, вдалося ізолювати.
У червні 1986 року почали будувати так званий бетонний саркофаг. Його звели над 4 ректором, аби зменшити радіаційний фон.
Після зведення ізоляційних споруд, у грудні 1987 року 3 ректор знову активізував свою роботу. Постанову “Про дострокове припинення експлуатації енергоблоку №3 та остаточне закриття Чорнобильської АЕС” прийняли тільки 29 березня 2000 року. 15 грудня о 13:17 год Чорнобильська атомна електростанція повністю припинила свою роботу.
У квітні 2012 року над аварійним ректором почали будувати новий саркофаг. Завершити його планують вже цього року.
Як живе Чорнобиль сьогодні?
Прип’ять є. Місто існує. Більше того, там навіть живуть люди. Дехто відмовився покидати домівки після трагедії у 86-му. Зараз поодинокі бабусі і дідусі живуть там, мають своє господарство, вирощують овочі, їдять яблука з дерев і ходять в ліс по ягоди та гриби. Їхнє життя поділилося на “до” та “після”.
У 1986-му всі, за винятками деяких людей, були евакуйовані. Вони залишили свої речі тим, хто відмовився виїжджати із смертельно небезпечної території. Так ті речі тепер і стоять нікому не потрібні.
Зараз місто нагадує фільм жахів. Закинуті школи, квартири, вулиці… Колесо огляду стало дійсно “чортовим колесом”. Воно так ніколи і не катало дітей. Не дочекалося одного дня до відкриття. Тепер стоїть поіржавіле й лише наводить жах на відвідувачів.
З 2011 року Чорнобиль трохи ожив. Туди дозволили їздити туристам.
Найвизначніша пам’ятка – “російський дятел”. Це дуга довжиною 150 метрів, розташована за 10 км від місця катастрофи. ця дуга – частина радіолокаційного радара, яку колись розробили для захисту радянського Києва від атак.
Час у Прип’яті зупинився. В’їжджаючи в це місто – потрапляєш у 1986 рік. Радянські будиночки, написи, книжки, які валяються по закинутих школах, одяг, який так і залишився чекати на господарів у радіаційних квартирах. Не даремно це місто називають привидом. Тут є все для життя. Але тут немає самого життя.
Тим часом природа дає про себе знати. Вона починає заполоняти все, що вважає за потрібне. На місцях, де були дитячі майданчики, парки, будинки – тепер чагарники, хащі, кущі…
Чи є у Чорнобиля майбутнє?
Зважаючи на те, що за останні 33 роки Прип’ять стало містом-привидом, можна подумати, що майбутнього в нього немає. Він приречений назавжди бути жертвою радіації і забороненим місцем.
Але за останні десятки років світ змінився. Тепер світ починає планувати нове майбутнє для Чорнобиля.
У 2019 році буде закінчено встановлення нового саркофагу, який не тільки захистить від радіації, але і дасть змогу демонтувати стару радіоактивну структуру. Кажуть, якщо постаратися, через сто років тут може бути зелена трава.
Можливо, такі припущення надто оптимістичні, але надія, що Чорнобиль відновиться, таки є. Але це не той випадок, коли все “лікує” час. Тут потрібні нереально великі людські зусилля. І термін повного відновлення варто вимірювати не сотнями, а десятками тисяч років.
Еколог Роман Зінченко каже, що повноцінне життя в 10-кілометровій Чорнобильській зоні можливе не менш, як через 20 тисяч років. Зона відчуження площею 2600 квадратних кілометрів – це ресурс, який можна було б використати для виробництва чистої “зеленої” енергетики”.
Чорнобиль і туристи
У 2011 туристам дозволили відвідувати Чорнобиль. З кожним роком це місце ставало більш туристичним. Все більше й більше людей хотіли на власні очі побачити місця, які називають ” місцями найстрашнішої у світі техногенної катастрофи”.
А у 2019 році Чорнобиль побив усі рекордні позначки! Такому напливу туристів посприяв вихід фільму “Чорнобиль” від “НВО”.
Станом на серпень цього року радіоактивну зону відвідало майже 75 тисяч осіб. Лише за липень було майже 15 тисяч! При тому, що на початку року, в січні кількість відвідувачів була менша, як 3 тисячі за місяць.
Велика частина туристів – іноземці, які спеціально прилітають в Україну навіть з найвіддаленішого куточка світу, аби пройтися по місцях трагедії і погуляти містом-привидом.
Зараз у зоні відчуження є 21 затверджений маршрут. 13 з них – наземні, 5 – водні, 3 – повітряні.
Наслідки вибуху
Не зважаючи на те, що аварія відбулася більш, як три десятки років тому, її наслідки зникнуть ще не скоро.
Щороку від Чорнобильської катастрофи помирають сотні людей. Все частіше народжуються діти з вадами: розумовими чи фізичними відхиленнями. Поширеними побічними діями аварії є онкологічні захворювання, непухлинні захворювання: серцево-судинні хвороби, церебровоскулярні ураження судин серця та мозку, рак щитоподібної залози, лейкемія, рак легенів, запалення сечового міхура, катаракта…
На кінець 2014 року було прооперовано 10 600 дітей з раком щитоподібної залози, які були опромінені в дитячому чи підлітковому віці.
Також поширенішими стали проблеми з жіночим здоров’ям. Особливо часто – рак молочної залози.
Професор Дмитро Базика каже, що люди, які так чи інакше постраждали від радіоактивного опромінення, будуть в зоні ризику захворювання раком ще, мінімум, 40 років.
Жертви Чорнобиля
За статистичними даними за 2016 рік в Україні налічується 1 мільйон 961 тисяча 904 особи, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. В цьому числі 210 тисяч 247 – ліквідатори. 418 тисяч 777 – діти.
Ще за часів СРСР дітей відправляли на лікування в санаторії і в межах України, і за кордон. Постраждалі від катастрофи на ЧАЕС отримують соціальну допомогу.
Вчені проводили експеримент з 14-ма поколіннями щурів: частину гризунів відвезли у зону відчуження і частину залишили в лабораторії. Щурі в Чорнобилі їли звичайну місцеву радіоактивну їжу, розмножувались і жили нібито звичайним життям. Щурі в лабораторії їли безпечні для здоров’я продукти, були під наглядом спеціалістів. Тварини, які жили і розмножувались до 14 покоління в радіоактивній зоні, мали проблеми зі здоров’ям: пухлини легенів, пухлини ока, пухлини статевих органів, пухлини шлунку. Також у них часто траплялися мертвонароджені діти.
І жителі, які залишилися там жити, мають значно гірший стан здоров’я, ніж їхні ровесники на “чистих” територіях. Дуже прикро, адже колись в Чорнобилі була значна кількість довгожителів (90-100 років).
Також досить часто в “мертвій зоні” зустрічаються двоголові або взагалі безголові тварини, олені з двома парами рогів, свині з подібним на людське обличчям, невідомі істоти, схожі на русалок, гігантські соми довжиною 3,5 метра, які полюють на птахів, птахи з двома парами лап та інші химерні істоти.
Про Чорнобильську зону ходять різні історії та легенди. Наслідки катастрофи ще довго нас будуть переслідувати. Проте як би там не було – ми маємо зробити все можливе, аби колись, через сотні чи тисячі років там жили наші нащадки, дихали свіжим повітрям, їли здорову їжу з Чорнобильських земель і знали про Чорнобильську катастрофу тільки з книжок історії.