У VIII–X століттях поблизу Львова існувало місто-мегаполіс Стільсько, площа якого була аж 250 гектарів (для порівняння: територія тодішнього Києва – 9,7 гектара). Про давнє місто нагадують земляні оборонні вали. На цьому місці створили історико-культурний комплекс «Стільське городище» – вздовж східних околиць сіл Стільсько, Дуброва та Ілів Миколаївського району, пише leopolis.name.
За припущеннями археологів, у Стільську проживало 40-45 тисяч осіб, це була столиця Великої (Білої) Хорватії. Називали її «білою» за тодішньою традицією позначення сторін світу: біла – на півночі або на заході, червона – на сході або на півдні.
Про те, що там жило ранньослов’янське племінне утворення білих хорватів, свідчать усні перекази. Проблемою у дослідженнях історії білих хорватів є майже повна відсутність писемних згадок про ці племена і їхню державу на території українських земель. Однак білі хорвати все ж згадуються в книзі Костянтина Багрянородного «Про управління імперією» та тричі – в «Повісті минулих літ» Нестора Літописця.
Давнє місто складалося з укріплень дитинця (головна фортеця міста, де жив князь із військовою дружиною) та передмістя, розташованого з півночі, півдня та сходу. Вся ця територія була оточена земляними оборонними стінами, довжиною 10 км, та вежами, які височіли на поверхні потужних земляних валів.
Як було зруйноване місто?
Якщо вірити переказам, то мегаполіс був зруйнований після довгої облоги. Штурмом його взяти не вдалось, а от хитрістю – так. Якось увечері нападники зімітували відступ війська. Жителі міста, побачивши, що віддаляються смолоскипи ворога, відчинили браму. Тоді замаскований гарнізон із засідки увірвався в місто й підпалив його, а військо, що відступало, швидко повернулось і допалило його до тла. Вижити вдалося лише кільком жителям, вони не змогли відбудувати місто, натомість поселилися в долині річки Колодниця й згодом заснували там село під такою ж назвою – Стільсько.
Археологічні розкопки
Розкопки в «Стільському городищі» почалися в 1980 році.
Довкола Стільська були поселення, про що свідчать знайдені під час розкопок десятки житлових, ремісничих будівель, виявлені рештки печей з каменю, глиняний посуд, елементи зброї, жіночі прикраси.
Під час розкопок також знайшли дорогу, що вимощена з каменю-вапняку, тобто до міста можна було під’їхати широким проїздом. Вона мала назву «Біла дорога».
У селі Дуброва віднайшли і рештки однієї з чотирьох земляних гребель, а це означає, що місто мало водний шлях, що сягав 11 кілометрів. А тому, до нього можна було підплисти на човні. Завдяки греблі човни могли рухатися проти течії з Дністра до міста: вона перегороджувала ріку, а наприкінці повертала під кутом 90 градусів, утворюючи коридор між горою та греблею. Це був шлюз, куди запливали човни. По два боки були вертикальні засувки, які регулювали потрібний рівень води. Найімовірніше, тут була митниця, де збирали мито за такий вид обслуговування, як шлюзування.
Цікавою є розповідь археолога та дослідника цього городища Ореста Корчинського. За його словами, під час розкопування одного з місць до них підійшов місцевий житель, який сказав, що вони тут розкопають кузню. Яким же ж було здивування дослідників, коли на третій день вони справді відкопали там давню майстерню з обробки металу. Той чоловік пояснив, що знає про це від свого діда, а той – також від свого діда.
Підземне місто
Жителі прилеглих сіл і селищ вважають, що основна частина «Стільського городища» розташована глибоко під землею. Нібито це підземне місто відкривалося один раз на рік у день якогось дуже великого свята.
Ймовірність такого підземелля спрогнозували вчені-геофізики методом електророзвідки. Вони з’ясували, що це може бути низка величезних залів, з’єднаних між собою проходами. Вони розміщені під поверхнею городища на різній глибині – від 6 до 30 м. За своєю будовою ці зали й лабіринти схожі на справу рук людини, а не сил природи. Вважається, що в підземних ходах могли бути храми, усипальниці духовенства і феодальної знаті.
Рештки язичницьких храмів і жертовні ями
Частину храмів таки віднайшли – у скелях городища, висічених у середині VIII століття. Там є 10 унікальних печерних комплексів. Ці комплекси, за словами археологів, є рештками давніх язичницьких храмів. Кожен із храмів мав різну кількість залів (від двох до семи), які з’єднані між собою оригінально розміщеними переходами. На території городища проводили жертвоприношення, адже були знайдені жертовні ями та виявлені в них рештки жертвоприношень (кістки птахів, тварин тощо).
Окрім 10 язичницьких капищ, було віднайдено Диравець – ритуальний камінь, який розташовувався в центрі поселення і використовувався як підставка під статуетку ідола. До ритуальної площі з Диравцем вели 7 паралельних тунелів з усіх кінців міста.
Диравець має наскрізний отвір, який обробили люди. На камені видовбано три пази, які з’явилися у другій половині XVII століття й уособлюють три субстанції створення світу: вогонь, воду й повітря. Внизу під Диравцем – овальний камінь сферичної форми, він символізує земну кулю. Ще нижче – жертовна яма циліндричної форми, а всередині – ще одна яма напівсферичної форми, де зберігали рештки жертвоприношень.
Кажуть, що давні печери та скелі мають енергетику – позитивну чи негативну. Зафіксувати її неможливо, однак коли проводили археологічні дослідження поблизу каменя Диравець, то студенти, які працювали над дослідженням офірної ями, скаржилися на головний біль.
Монаші келії
Від часу прийняття християнства як державної релігії ці печерні комплекси зайняли монахи-скитники. Збереглися залишки 21 келії, де колись жили монахи. В окремих із них є добре збережені рештки вівтарних ніш, де розміщували ікони, а також мощі святих.
До слова, учені Карпатського відділення Інституту геофізики НАН України ім. Суботіна встановили, що в печерних комплексах Миколаєва відчутне випромінювання магнітної хвилі завдовжки 20 см. Таку ж магнітну хвилю випромінюють єгипетські піраміди та англійський Стоунхендж.
