Парк імені Івана Франка

Парк імені Івана Франка — найстаріший міський парк України просто перед університетом

Понад десять гектарів на схилі пагорба в самому центрі Львова, розкладені перед головним корпусом університету. Тут ростуть дуби, яким близько трьохсот років, стоїть класицистична альтанка-ротонда початку XIX століття, а сама земля має безперервну паркову історію від кінця XVI століття — довшу, ніж будь-який інший міський парк в Україні. Це найкоротший спосіб побачити, як італійський ренесансний сад ставав єзуїтським фільварком, потім віденським променадом, потім англійським ландшафтним парком — і врешті студентським подвірʼям, де на лавках готуються до сесії.

Родзинки

• Альтанка-ротонда — класицистичний павільйон із доричними колонами, який стоїть у парку від першої половини XIX століття й лишився чи не єдиною автентичною спорудою тих часів.
• Чавунна ваза «Течія людського життя» — рельєфна робота скульптора Кароля Цептовського, датована 1829 роком; у парк її встановили 1949-го, і вона відкриває центральну алею.
• Памʼятник Іванові Франку — відкритий 30 жовтня 1964 року навпроти головного корпусу університету; над ним працювали скульптори Борисенко, Крвавич, Мисько, Одрехівський і Чайка та архітектор Шуляр.
• Дуби віком близько трьохсот років — найстарші дерева парку; поруч ясени, яким близько двохсот, і європейська модрина того ж покоління.
• Колекція екзотів — близько двох десятків нетипових для Галичини видів: гінкго, тюльпанове дерево, софора японська, магнолія Кобус, дуб скельний.
• Будинок садівника — невелика споруда кінця XIX століття у верхній частині парку, залишок господарського устрою старого міського саду.

Що всередині

Парк займає схил, тому будується як послідовність терас: від нижньої межі біля університету доріжки піднімаються серпантинами вгору, і з кожним рівнем шум міста стає тихішим. Планування залишилося від ландшафтної перебудови другої половини XIX століття — вільні криві алей, галявини й куліси з дерев, крізь які відкриваються види на дахи центру.

• Близько десяти з половиною гектарів території зі статусом памʼятки садово-паркового мистецтва національного значення.
• Майже девʼять кілометрів доріжок, із них близько семи кілометрів з нічним освітленням.
• Понад дві сотні лавок — саме тому парк є фактичною читальнею й аудиторією просто неба для студентів університету.
• Багатовіковий деревостан, висаджений переважно в 1855–1890 роках: дуб, клен, липа, граб, вʼяз, бук, ясен, гіркокаштан, ялина, робінія, біла тополя.
• Дитячий майданчик у тематиці «Лісу Микити», відкритий 2023 року.
• Історична забудова по периметру: головний корпус університету — колишній будинок Галицького крайового сейму, зведений у 1877–1881 роках.

Чим зайнятися і для кого

• Студенти й викладачі — парк фактично працює як подвірʼя університету: між парами тут читають, зустрічаються й обідають на лавках.
• Туристи з обмеженим часом — це найдоступніший великий зелений масив у центрі, до якого не треба їхати транспортом.
• Родини з дітьми — тематичний майданчик «Ліс Микити» і рівна нижня частина дають зрозумілий сценарій прогулянки.
• Ті, хто цікавиться дендрологією — колекція екзотів компактна й підписана, а вік окремих дубів робить парк живим музеєм.
• Любителі архітектури — з парку відкривається найкращий ракурс на колишній будинок крайового сейму, а сама альтанка-ротонда є рідкісним зразком класицизму в міському озелененні.
• Мешканці центру — щоденні короткі прогулянки, ранковий біг і вигул собак відбуваються саме тут через близькість до житлових кварталів.

Як дістатися і практичне

Парк лежить у центральній частині Львова, на схилі одного з пагорбів, і межує з головним корпусом Львівського національного університету імені Івана Франка — найпростіший орієнтир для будь-кого, хто вперше в місті. Пішки від площі Ринок сюди близько десяти-пʼятнадцяти хвилин, здебільшого вгору. Громадським транспортом підходять тролейбуси 22, 30 і 32 та автобуси 33 і 92; трамвайні маршрути центру зупиняються за кілька хвилин ходу. Вхід вільний, огорожі немає, парк відкритий цілодобово, освітлення охоплює більшість доріжок. На спокійний обхід із підйомом до верхньої частини й поверненням достатньо сорока хвилин — години. Через повномасштабну війну в місті діє комендантська година зі змінними межами, тож перед вечірньою прогулянкою варто звірити актуальні години. Під час повітряної тривоги орієнтуйтеся на найближчі укриття в центральній забудові — у самому парку їх немає, зате щільна забудова довкола робить вихід швидким.

Коли відвідати

Навесні тут раніше, ніж деінде в місті, зацвітають магнолії й починають зеленіти схили — квітень і травень дають парку той вигляд, заради якого його фотографують. Улітку старі крони тримають глибокий затінок навіть у полудень, і парк стає найдоступнішою рятівною тінню для тих, хто ходить центром пішки. Осінь фарбує буки, клени й гіркокаштани, а перепад висот дозволяє бачити кольорові яруси один над одним; це також час, коли парк найтихіший. Узимку тут добре видно каркас старого саду: голі стовбури трьохсотрічних дубів, лінії алей і силует альтанки на тлі снігу, а близькість університету означає, що доріжки чистять регулярно.

Цікаво знати

Історія цього місця починається наприкінці XVI століття, коли заможна львівська родина Шольц-Вольфовичів заклала на колишніх міських ланах невеликий сад. Зять одного з власників, венецієць Антоніо Массарі, перепланував його на італійський манір, розбивши схил на тераси — саме тоді тут уперше зʼявилася ідея саду як спланованого простору, а не городу. З 1614 року територією почав користуватися орден єзуїтів, який будував поруч костел і монастир: у наступні майже сто шістдесят років тут працювали цегельня, пивоварня й корчма, а сад був радше фільварком. Від того періоду походить історична назва — Єзуїтський сад.

Австрійський період почався різко: 1773 року імператорська влада скасувала орден єзуїтів, і цісар Йосиф II передав сад місту. У 1799 році його продали підприємцю Іванові Гехту, який провів реконструкцію в класицистичному дусі — додав ресторан, купальний басейн і альтани; ротонда, що стоїть донині, походить саме з цієї доби. У 1855 році місто знову взяло сад під власну опіку, і між 1855 та 1890 роками садівник на прізвище Бауер переплановував його в англійському ландшафтному стилі — більшість багатовікових дерев, які ми бачимо сьогодні, висаджені саме тоді. У 1877–1881 роках на місці колишнього казино Гехта звели будинок Галицького крайового сейму, нині головний корпус університету. У 1894–1896 роках у парку встановили погруддя визначних постатей краю: Яна Добжанського, Яна Непомуцена Камінського, Леона Сапеги, Артура Ґроттґера, єпископа Самуеля Гловінського та графа Юзефа Дунін-Борковського. У 1908 році архітектор Кароль Ріхтман-Рудневський розробив ефектний проєкт літнього театру зі скляною конструкцією й розсувним дахом — його так і не збудували.

Польський міжвоєнний період приніс нове імʼя: після 1919 року Поєзуїтський сад став парком Тадеуша Костюшка. Це були роки, коли парк остаточно перетворився на репрезентативний міський простір, тісно повʼязаний з університетом і сеймовою будівлею. Радянська доба переписала памʼятний ландшафт: 1946 року демонтували памʼятник намісникові Аґенорові Голуховському, 1949-го на центральній алеї встановили чавунну вазу «Течія людського життя» роботи Кароля Цептовського, а 14 вересня 1950 року парк офіційно перейменували на честь Івана Франка. 30 жовтня 1964 року тут відкрили памʼятник письменникові — колективну роботу скульпторів Борисенка, Крвавича, Миська, Одрехівського й Чайки з архітектором Шуляром. У ті ж десятиліття в парку працювали ресторан «Зелений гай» і кінотеатр «Парк». У 1999 році міжнародна мережа швидкого харчування запропонувала відкрити тут ресторан — проєкт відхилили, і парк лишився без комерційної забудови. Реконструкцію провели 2009 року, а 2023-го відкрили дитячий майданчик у тематиці «Лісу Микити».

Поради відвідувачу

• Починайте прогулянку від нижньої межі біля університету й піднімайтеся вгору — саме так читається терасна структура саду, закладена ще венеційцем Массарі.
• Шукайте таблички біля екзотів: гінкго, софора японська й тюльпанове дерево ростуть у різних частинах парку, і без підказок їх легко проминути.
• У навчальний рік приходьте до полудня або після сьомої вечора — між парами лавки в нижній частині зайняті майже всі.

Питання й відповіді

Чому цей парк вважають найстарішим в Україні? Тому що на цьому місці сад існує безперервно від кінця XVI століття — від італійського саду родини Шольц-Вольфовичів. Інші міські парки країни закладені пізніше.

Як парк називався раніше? До 1773 року — Єзуїтський сад, потім Поєзуїтський; після 1919 року — парк Тадеуша Костюшка; імʼя Івана Франка він офіційно отримав 14 вересня 1950 року.

Чи потрібен квиток? Ні, вхід вільний і цілодобовий, огорожі немає.

Скільки часу займає прогулянка? Сорок хвилин — година на повне коло з підйомом у верхню частину й поверненням. Якщо просто перетнути парк, вистачить пʼятнадцяти хвилин.

Що тут варто побачити насамперед? Класицистичну альтанку-ротонду, вазу «Течія людського життя», памʼятник Франку, найстаріші дуби та колекцію екзотичних дерев.

Чи зручний парк із дитячим візочком? Нижня частина цілком, верхня — з нюансами: підйом іде серпантинами, місцями є сходи. Дитячий майданчик «Ліс Микити» розташований у доступній частині.

Чи є поруч що подивитися? Так: головний корпус університету — це колишній будинок Галицького крайового сейму 1877–1881 років, а сам парк межує з історичним центром, який починається за кілька хвилин ходу.

Як тут із безпекою під час війни? Парк працює у звичайному режимі, але варто зважати на комендантську годину зі змінними межами й на повітряні тривоги. Укриттів на території немає, проте щільна центральна забудова довкола дозволяє швидко дійти до найближчого.