Стрийський парк

Стрийський парк — зелене серце Львова, що виросло з Крайової виставки 1894 року

Понад пʼятдесят гектарів схилів, алей і столітніх дерев починаються за чверть години ходу від історичного центру. Тут ставок із лебедями сусідить з оранжереєю тропічних рослин, поміж деревами свистить вузькоколійка, а простора верхня тераса — це колишній майданчик найбільшої виставки, яку бачила Галичина. Парк має статус памʼятки садово-паркового мистецтва національного значення і залишається головним місцем щоденних прогулянок містян: тут бігають перед роботою, читають на лавках, катаються на роликах, водять дітей до лебедів і показують гостям міста той Львів, який не вміщається в межі Ринку.

Родзинки

• Лебедине озеро — ставок у нижній частині парку, де живуть лебеді-шипуни, крижні, червоновухі та болотяні черепахи; підземні джерела не дають воді замерзати повністю навіть у морози.
• Памʼятник Янові Кілінському — відкритий 18 червня 1895 року, роботи скульпторів Григорія Кузневича та Юліана Марковського; постать вирубана з камʼяної брили, привезеної з Миколаєва на Львівщині. Саме від цього памʼятника парк за польських часів звався парком Кілінського.
• Оранжерея з альпінарієм — засклений павільйон із тропічною колекцією: пальми, фікуси, кактуси, сукуленти; поруч камʼяниста гірка з високогірними рослинами, яка цвіте з квітня.
• Львівська дитяча залізниця — вузькоколійка працює з 1951 року і почасти успадкувала колію, прокладену тут ще для виставкових потреб; сезонний потяг возить дітей верхньою терасою.
• Скульптура «Лілея» — робота Ярослава Мотики 1966 року, один із найвпізнаваніших силуетів парку і незмінна точка фотографій.
• Знак першого футбольного матчу — гранітна памʼятка нагадує, що 14 липня 1894 року саме на цих схилах зіграли перший футбольний матч на українських землях.

Що всередині

Парк побудований на різкому перепаді висот, і це його головна композиційна ідея. Нижня частина — партерна, з рівними алеями, квітниками, фонтаном і ставком; верхня тераса — просторі галявини й довгі перспективи, що лишилися від виставкових майданчиків 1894 року. Між ними — серпантини й сходи, які роблять звичайну прогулянку відчутним фізичним навантаженням.

• Дендрологічна колекція з понад двох сотень видів дерев і кущів: основа з дубів, грабів, буків і кленів, а серед рідкісних — гінкго, тюльпанове дерево, метасеквоя, маньчжурський горіх, тис, кипариси й магнолії.
• Понад вісімнадцять кілометрів алей, з яких близько тринадцяти кілометрів мають нічне освітлення.
• Майже три сотні лавок і пʼять дитячих майданчиків різного віку та складності.
• Перший в Україні скейт-парк, відкритий 2008 року, і сучасні спортивні майданчики поруч.
• Музичний фонтан «Івасик-Телесик», відновлений 2013 року, та декоративні руїни й гроти.
• Оранжерея, інклюзивний сенсорний центр, кінотеатр і заклади харчування на території парку.

Чим зайнятися і для кого

• Родини з малими дітьми — рівна нижня частина, пʼять майданчиків, лебеді на ставку й дитяча залізниця дають повноцінні півдня без переїздів.
• Бігуни й любителі скандинавської ходьби — перепад висот між нижньою і верхньою терасами перетворює звичайне коло на тренування з набором висоти.
• Ботаніки, садівники й фотографи — дендроколекція дає рідкісні види в одному місці: гінкго й метасеквоя тут ростуть просто неба, а не за склом.
• Туристи, яким цікава історія — верхня тераса читається як археологія виставки 1894 року: залишки фундаментів, перепланована мережа алей, памʼятні знаки.
• Підлітки й скейтери — скейт-парк лишається місцем зустрічі міської молоді від 2008 року.
• Ті, хто працює віддалено або шукає тиші — далекі закутки верхньої тераси в будній день майже безлюдні, а лавки стоять під кронами.

Як дістатися і практичне

Парк лежить у Галицькому районі, на південь від історичного центру, на схилах історичної місцевості Софіївка. Найзручніше підʼїхати трамваями 4 і 8 — вісімка йде з центру через увесь південь міста на Сихів і має зупинки біля кількох входів; також підходять автобус 53, тролейбус 25 та автобусні маршрути 3А і 18. Пішки від центру — приблизно двадцять хвилин, і майже весь шлях під гору. Вхід вільний, огорожі немає, територія відкрита цілодобово; оранжерея, дитяча залізниця та заклади всередині працюють за власним розкладом, здебільшого сезонним. На побіжний обхід нижньої частини вистачить години, на повний маршрут з верхньою терасою й оранжереєю варто закласти дві-три. Через повномасштабну війну в місті діє комендантська година, її межі періодично переглядають — звіряйте актуальні години перед пізньою прогулянкою. Під час повітряної тривоги прогулянку краще перервати: укриттів у самому парку немає, найближчі розташовані в забудові довкола, тому орієнтуйтеся на застосунок оповіщень і не заходьте вглиб території, коли сигнал уже пролунав.

Коли відвідати

Навесні парк — це килими первоцвітів на схилах і цвітіння магнолій, а трохи згодом бузку й глоду; квітень і травень тут найлюдніші й найзапашніші. Улітку крони змикаються, і в парку відчутно прохолодніше, ніж на розпечених вулицях центру: липнева спека переживається саме тут, біля води й у затінку старих грабів. Осінь — головний сезон для фотографів: буки й червоні дуби дають кілька тижнів насиченого кольору, а верхня тераса з її довгими перспективами виглядає ефектніше, ніж будь-коли. Узимку парк порожніє й показує рельєф: без листя видно всю систему терас, схили стають санними трасами для дітвори, а незамерзла частина ставка збирає качок і лебедів.

Цікаво знати

Парк постав на місці старого Стрийського цвинтаря, закритого 1823 року. Ідея розбити тут громадський простір належала міському радникові Станіславу Немчиновському, а проєкт у 1876–1877 роках виконав Арнольд Рерінг — інженер міських плантацій, головна постать львівського садово-паркового мистецтва австрійської доби. Практичне облаштування розпочалося 1879 року; за кілька сезонів висадили близько сорока тисяч дерев — смереки, клени, явори, а разом із ними екзоти, які тоді щойно входили в моду: червоний дуб, тюльпанове дерево, червонолистий бук, гінкго. Спершу парком вважали тільки нижню частину, а верхня лишалася пустирем.

Австрійський період дав парку його головну подію. У 1892–1894 роках верхню терасу розширили й пристосували під Загальну крайову виставку — оглядини господарських і культурних сил Галичини, приурочені до сотих роковин повстання Тадеуша Костюшка. Перший ситуаційний план 1892 року склали Арнольд Рерінг і Юліуш Гохберґер, свої зміни вніс Юліан Захаревич, над окремими спорудами працював Францішек Сковрон. Виставка відкрилася 5 червня 1894 року, зайняла близько пʼятдесяти гектарів і мала понад сотню павільйонів у різних історичних стилях; у мистецьких залах показали близько восьмисот творів галицьких художників. За чотири місяці роботи виставку відвідало понад мільйон людей — при тому, що в самому Львові жило трохи більше ста тисяч. Саме до неї місто отримало перший електричний трамвай, запущений наприкінці травня 1894 року; 1907-го лінію продовжили безпосередньо до парку. За цю роботу Арнольд Рерінг дістав Золотий хрест заслуги з короною.

Головним магнітом виставки була ротонда з Рацлавицькою панорамою — полотном заввишки пʼятнадцять і завдовжки сто двадцять метрів, що зображувало кульмінацію битви під Рацлавицями. Задум належав Янові Стиці, який написав близько третини полотна, решту виконав Войцех Коссак; роботу завершили 28 травня, а урочисто відкрили 5 червня 1894 року. Після Другої світової війни панораму вивезли до Вроцлава, де вона експонується донині, а львівська ротонда не збереглася. Тут-таки, на виставковому стадіоні з трибунами на сім тисяч місць, 14 липня 1894 року в межах другого злету товариства «Сокіл» відбувся перший на українських землях футбольний матч: львівський «Сокіл» переміг краківський 1:0. За тодішніми правилами грали до першого голу, тож матч тривав близько семи хвилин — вирішальний мʼяч на шостій хвилині забив гімназист Володимир Хомицький.

Польський міжвоєнний період закріпив за парком імʼя Яна Кілінського — шевця, учасника повстання Костюшка. Памʼятник йому роботи Григорія Кузневича та Юліана Марковського відкрили 18 червня 1895 року, і від нього парк офіційно звався парком Кілінського аж до Другої світової. У ці десятиліття парк остаточно став міським: до нього дотягли трамвай, довкола виросли житлові квартали, а виставкові павільйони поступово розібрали або перепрофілювали. Радянська доба додала свій шар: 1951 року тут запрацювала дитяча залізниця, 1966-го зʼявилася скульптура «Лілея» Ярослава Мотики, парк дістав статус парку культури і відпочинку. Уже в незалежній Україні тут відкрили перший вітчизняний скейт-парк (2008), відновили музичний фонтан «Івасик-Телесик» (2013) і встановили памʼятний знак першому футбольному матчу. Окремої уваги варте джерело з рельєфом воїна, що вражає дракона, — його встановили на вшанування Арнольда Рерінга, людини, без якої цього парку не було б узагалі.

Поради відвідувачу

• Заходьте знизу і виходьте згори: маршрут через нижній партер до верхньої тераси дає природну драматургію прогулянки, а зворотний шлях під гору наприкінці виснажує.
• Взуття має бути з чіпкою підошвою — після дощу глиняні схили й сходи між терасами стають слизькими, особливо восени.
• Не годуйте лебедів хлібом: для водоплавних він шкідливий, і адміністрація парку про це неодноразово попереджала.

Питання й відповіді

Чи вільний вхід до Стрийського парку? Так, територія відкрита вільно й цілодобово, огорожі немає. Окремі обʼєкти всередині — оранжерея, дитяча залізниця, атракціони — мають власний режим роботи.

Скільки часу закладати на прогулянку? Година вистачить на нижню частину зі ставком і фонтаном. Щоб пройти верхню терасу, оранжерею й памʼятні місця, потрібно дві-три години.

Що саме лишилося від виставки 1894 року? Сама планувальна структура верхньої тераси, мережа алей, частина озеленення й окремі споруди та фундаменти. Ротонда Рацлавицької панорами не збереглася, а полотно від повоєнних років перебуває у Вроцлаві.

Чи підходить парк для малих дітей і візочків? Нижня частина — так: там рівні широкі алеї, майданчики й ставок. Верхня тераса потребує підйому серпантинами й сходами, з візочком це помітно складніше.

Чи можна тут бігати або кататися на велосипеді? Так, парк — одне з базових місць для бігу в місті саме через рельєф. Велосипедистам зручніші широкі алеї, вузькі стежки на схилах для цього не розраховані.

Як парк працює в умовах війни? Він відкритий, доглянутий і повноцінно функціонує. Варто зважати на комендантську годину, межі якої періодично змінюють, і на повітряні тривоги: укриттів на території немає, тому за сигналом краще вийти в забудову довкола.

Чому парк колись називався парком Кілінського? Через памʼятник Янові Кілінському, шевцю й учаснику повстання Костюшка, відкритий 1895 року. Ця назва була офіційною в польський міжвоєнний період; памʼятник стоїть на місці й досі.

Чи є тут щось цікаве взимку? Так: без листя стає видно всю систему терас і старі деревні силуети, схили перетворюються на санні гірки, а незамерзла частина ставка збирає лебедів і качок.