Село Крехів Львівської області розташувалося біля підніжжя мальовничих карпатських гір українського Розточчя. Тут розміщений Крехівський монастир святого Миколая ордену Василіян, він є одним із найбільших духовних центрів і місць паломництва вірян з усієї України та зарубіжжя, пише leopolis.name.
Крехів та король Ян III Собеський
Село існувало вже в XV столітті. Крехів вперше згадують в історичних документах у 1456 році, зокрема про те, що двох крехівських селян викликано до суду в селі Желдець.
За легендами, Ян III Собеський у Крехові мав невеликий палац або й ще навіть невелику дерев’яну мисливську садибу, в якій він перебував, полюючи в тутешніх лісах. Із часів його перебування з’явилося оповідання про долю прекрасної доньки крехівського пароха, яку спокусив якийсь француз, королівський придворний. Коханець покинув дівчину і залишив її саму з маленьким сином. Коли король про це дізнався, то взяв в опіку молоду матір і розпочав пошуки того кавалера. Француз, в побоюванні перед гнівом короля, втік, а згодом покінчив життя самогубством.
Цінною пам’яткою з часів Яна III Собеського є церква святої Параскевії, побудована у другій половині XVII століття за зразком тодішньої монастирської церкви. Всередині цієї святині знаходиться іконостас з 1689 року, виконаний частково жовківським художником Іваном Рутковичем, а частково – художником Василем Петрановичем, який також із Жовкви.
Історія Крехівського монастиря
Наприкінці XVI століття ченці Києво-Печерської Лаври Йоіл та Сильвестр поселились у вирубаній у скелі печері за 12 км від м. Жовкви. Кількість ченців поступово росла, тож за підтримки магната та полководця Речі Посполитої Станіслава Жолкевського вони збудували неподалік від печери церкву св. Петра і Павла, а потім – церкву Преображення і Троїцьку церкву.
На початку XVII століття Станіслав Жолкевський подарував землю під будівництво монастиря. Існує повір’я, що місце, де судилося побудувати святиню, вказав сліпий старець Герасим. Він обходив територію і посохом стукав, де потрібно споруджувати. Потім тут провели з джерела воду, звели оборонні мури. Сам монастир спершу зробили дерев’яним.
У вересні 1672 року монастир вистояв перед нападом татар. Святиню від знищення врятував козацький гетьман Петро Дорошенко. Під час ворожих навал ченцям та місцевим мешканцям обороняти монастир допомагали козаки під головуванням майбутнього гетьмана Івана Мазепи. До слова, раніше відвідував монастир ще і Богдан Хмельницький.
У XVIII столітті ченці, прийшовши до тями після ворожих набігів, збудували кам’яну церкву, вежу з годинником, братський корпус та новий міст. У 1721 році монастир став греко-католицьким. А ще через 18 років приєднався до чину Святого Василія Великого. Саме тоді й вирішили перебудувати дерев’яні храми на муровані. Маленькі дерев’яні храми розібрали та перенесли у довколишні села.
В часи свого піднесення Крехівський монастир був потужним культурним та духовним центром. В обителі був цінний архів, зберігалися мистецькі пам’ятки, а ще була багата бібліотека. У ній зберігалося понад 400 фоліантів, серед яких староруські, латинські книги та рукописи. Найстаріша книга була видана у 1493 році. Зберігався у Крехові й старовинний «Апостол» 1696 року. Його монастирю подарував Іван Мазепа.
У XX столітті представники польської влади не визнали український монастир і забрали старовинні книги, хроніки XII століття, архів. Велика частина цінностей була втрачена назавжди. А самих монахів в 1919 році заслали в концентраційний табір у Домб’є (Польща).
У 1939 році більшовицька влада розмістила у святині штаб укріпленого району. У 1946 році на Львівському соборі була скасована Брестська унія та ліквідована греко-католицька церква в Україні. Остаточно ж монастир закрили у лютому 1949 року. Одного з ченців засудили до довічного ув’язнення, інших зобов’язали знову стати світськими людьми, щоправда, більшість із них все-таки продовжували служити в підпіллі.
У монастирі тим часом створили піонерський табір «Веселка», а згодом перетворили його в школу для дітей з вадами розумового розвитку. У церкві розмістили склад.
Лише в 1990 році взялися за відновлення святині. Для цього з’їхалися з усієї України ченці-василіяни. Багато зусиль доклали майстри, щоби відновити іконостас, престол, вітражі, розписи. Реконструювали в’їзні ворота, стіни, келії. Також відродили фільварок, пасіку, сад, закладений в XVIII столітті. Його створенням, до речі, займався садівник, якого спеціально запросили зі Львова. Монахи також наново створили квітковий рай з декоративних рослин. Від підніжжя гори Підбійної відновили Хресну дорогу, яка веде на вершину до каплиці Гробу Господнього.
Тоді ж відновився і новіціат у монастирі (період послуху, тобто випробування вступників у чернечий орден). У святині почали готуватися до монашого життя майбутні ченці. Вони перебувають тут в науках 2 роки: пізнають себе, намагаються зрозуміти, чи готові до чернечого життя, і готуються до складання монаших обітниць, убогості, чистоти та послуху.
Загалом, комплекс Крехівського монастиря має форму неправильного п’ятикутника: мури, келії, чотири вежі (одна з них – дзвіниця) та в’їзна брама. Перлиною монастиря є кам’яна церква, зведена у 1721–1737 роках.
Чудотворні ікони
Крехівський монастир здавна славився трьома чудотворними іконами, які хотіли побачити віруючі з усіх куточків країни та світу. Це дві ікони Богородиці та ікона святого Миколая Чудотворця, архієпископа Мирлікійського. Одна з ікон Богородиці була втрачена після Другої світової війни.
Історія появи ікони святого Миколая в Крехові достеменно не є відомою, хоча, за переказами, її до обителі з Білої Русі приніс сам засновник монастиря Йоіл. Численні дива та зцілення прославили цю ікону на весь християнський світ. У XVIII столітті її вбрали у срібні та позолочені шати. Через багато років вони почали псувати образ Миколая, тож згодом прикраси зняли й у 2002–2003 роках відтворили первісне зображення.
Чудотворну ікону Богородиці Верхратської придбав за власні кошти у 1682 році отець Ісаак Сокальський для Верхратського монастиря отців Василіян. 2 липня 1688 року сталося диво. У цей день священники та парафіяни побачили над монастирем вогняний стовп, світло від якого розливалося по всій околиці. В цей час у монастирському храмі перед іконою Богородиці палали свічки, а по обличчю Діви Марії стікали сльози. Так тривало 4 тижні. Львівський єпископ Йосиф Шумлянський проголосив цю ікону чудотворною.
1808 року Верхратський монастир ліквідували, а ікону урочисто перенесли до Крехова. У лютому 1949 року радянська влада ліквідувала монастир у Крехові, тоді ікону забрав священик Балаш до львівської церкви Параскеви П’ятниці. Там вона пробула до весни 1991 року. І лише в травні того ж року ікону повернули до відновленої чернечої обителі у Крехові.
Цілюще джерело Богородиці
Неподалік від Крехівського монастиря є цілюще джерело Богородиці, де паломники і віруючі завжди набирають святої води. До нього веде добре протоптана тисячами прочан стежка.
Подейкують, що ця вода оздоровлює, а ще не псується під час тривалого зберігання. Поряд із джерелом встановили фігурку Діви Марії. Трохи вище від джерела, в лісі, є скелі з печерами. Саме там і оселилися перші ченці, які заснували монастир.
