Продовження статті про екзотичні дерева Стрийського парку.
Кавове, оцтове, мильне, коркове…
Через дорогу від ясена на тлі ставу восени яскраво пломеніє листя і пухнасті «шишки» сумаха, або оцтового дерева, пише leopolis.name. Чому оцтового? Тому що індіанці здавна використовували витяжку з його плодів як харчову приправу, схожу за смаком на оцет. Із порожніх стебел робили дудки, в оболонці плодів міститься винна кислота і віск, який використовують для особливо цінного лаку, з насіння на близькому Сході роблять спеції. А кора містить до 25% дубильних речовин, що майже вдвічі більше, ніж у дуба. Пам’ятаєте знамениті сап’янові чобітки? Тоненьку, м’якеньку шкірку для них одержували способом дублення найчастіше з козячої шкіри саме з допомогою оцтового дерева. Сумах ще називають пухнастим, оксамитовим, оленерогим — через опушення гілок, схоже на молоденькі оленячі ріжки — панти. З листя, кори та коріння роблять фарби, застосовують сумах і в медицині, і у виноробстві.
Через алею, на куті перед оранжереєю, розкинулося величне дерево з дуже специфічною назвою: гімнокладус дводомний, більш відомий як бундук канадський, або кентукійське кавове дерево чи мильне дерево. Воно теж походить з Північної Америки. Це гарне високе дерево родини Бобових з пірчастими листочками і шкірястими сизо-брунатними стручками. Якщо розкрити стручок, всередині побачимо великі насінини, оточені зеленкуватою желеподібною масою. Її можна вживати як клей чи засіб для полірування меблів, а якщо розвести у воді, то як мийний засіб, звідси й одна з назв. А от якщо насіння обсмажити, почистити і подрібнити, то вийде напій, дуже схожий на каву.
Одразу за бундуком росте канадський, або червоний дуб з загостреними листочками, що восени набувають темно-червоного кольору. Цей вид, як і сумах, є небезпечним через свою інвазивність, швидке поширення, а ще в нас немає ані його шкідників, ані хвороб, ані мікроорганізмів, які б розкладали органічну масу з листя цього дуба… Жолудів теж ніхто не хоче споживати, а листя дуже цупке, призводить до окислення ґрунтів і майже не гниє, тож фактично це мертві ліси, і вони створюють загрозу для наших рідних дубів…
Ще одне екзотичне дерево трохи вище схилом — це оксамит (бархат) амурський, або коркове дерево. На дотик деревина дійсно схожа на оксамит. Як зрозуміло з назви, з неї виготовляють корки для пляшок, а ще підошви для взуття, меблі, фанеру, лижі тощо. На Далекому Сході, звідки родом оксамит, його ще називають «деревом чорних перлин» через плоди, ґрона яких можна побачити на гілках наприкінці літа. В Китаї вони дуже цінуються нарівні з женьшенем, їх вживають у разі цукрового діабету, а листя, схоже на ясенове, здавна застосовують у китайській медицині.
Острівець екзотики
Ліворуч від оранжереї на майданчику над ставком ростуть японський бузок та махровий глід. А от сама оранжерея має дуже цікаву історію. Запроєктована вона була ще на початках створення парку Арнольдом Рерінгом 1895 року. Цікаво, що під час копання землі для фундаменту знайшли сім людських черепів, які… закопали на цьому ж місці глибше в землю…
На підвалинах старого цвинтаря гарно росли екзотичні пальми, кактуси, фікуси, цитрусові… Але потім оранжерея занепала і з 2006 року була абсолютно знищена, пальми та інші рослини позасихали і замерзли взимку, крізь розбиті шибки гуляв вітер… Втім, наче фенікс, оранжерея 2016 року постала з руїни і стала навіть гарнішою, ніж була. У неї вклали понад мільйон гривень, провели реконструкцію, висадили нові рослини. Тепер тут ростуть і плодоносять банани, лимони, інжир, ананас, апельсин, гранат, орхідеї та багато інших видів, поміж гілками цвірінькають папужки, а в невеличкій водоймі коло мальовничого грота з водоспадом плавають золотисті коропи кої та черепашки.
Одна з цікавих рослин в оранжереї — абутилон, або африканський клен, з листками, схожими на кленові, і яскраво-червоними дзвоникоподібними квітами. Наприкінці літа цвіте величезними біло-рожевими квітами датура, бругмансія або дурман. Серед величезної колекції кактусів особливо виділяється опунція, яку мексиканці вживають в їжу. Кажуть, один з кактусів врятували з попередньої оранжереї люди, що мешкають по сусідству з парком, та повернули вже в оновлену колекцію. Тут же ростуть агави, з яких виготовляють мексиканську текілу. Це рослина, що цвіте один раз в житті і помирає. На літо частина агав переселяється надвір, а зимують вони в оранжереї. Мабуть, усі впізнають монстери, драцену, гібіскус та інші відомі декоративні рослини.
В оранжереї встановили спеціальну вододисперсну систему, що з певною періодичністю подає рослинам потрібну кількість вологи, батареї на альтернативному паливі. Цілими днями тут гуляють відвідувачі, милуючись тропічним острівцем. А ще тут можна організувати оригінальну екзотичну фотосесію або романтичне вечірнє побачення…
Живі викопні
Якщо піднятися від оранжереї догори, минаючи золотоцвіті кущі японської керії та створену нещодавно гіацинтову галявину, вийдемо до будиночку садівника. Праворуч — дитячий майданчик і «пташиний палац» зі штучних гніздівель, ліворуч — величезний червонолистий бук, ще й плакучої форми, простягнув гілки до самої землі. Прямо — паркан, обвитий гарною ліаною — гліцинією, або вістерією, що надає йому наприкінці весни яскравого фіолетового кольору.
Тут можна побачити дерева, які пам’ятають ще часи динозаврів. Ягідний тис — це дерево або кущ, характерний для наших теренів, відомий ще з крейдового періоду. Колись тисовими лісами була вкрита більша частина Європи, є він в частині Азії та на півночі Африки. Росте тис надто повільно і дуже довго, подейкують, що є дерева, яким кілька тисяч років! В народі його називають «негний-дерево», тож більшість тисових насаджень вирубали на будівництво. А ще тис отруйний, причому майже весь: гілки, кора, деревина. Єдине, що можна вживати, але дуже обережно — це червоні ягідки, які з’являються на тисі восени, та й то без кісточок, бо вони теж отруйні. В Карпатах гуцули розповідають, як тисовими чашами труїли ворогів, є такі оповіді і в історії Давнього Риму. Навіть слово «токсини» походить саме від латинської назви тиса Taxus! Це рідкісна реліктова рослина, занесена до Червоної книги України.
Найдавніше дерево з усіх, що досі ростуть на Землі — це гінкго дволопатеве. Воно існує понад 200 мільйонів років, в юрському періоді гінкго росли в Європі, Азії, Північній Америці і навіть у Гренландії! До кінця ХVII століття його вважали вимерлим, але 1691 року виявили у Японії. Гінкго — це попередник хвойних рослин, перехідна ланка від папоротей до шпилькових. Його назва в перекладі означає «срібний абрикос» завдяки плодам. Втім, тут не все так просто, адже гінкго — це дводомна рослина, тобто є чоловічі і жіночі представники. Переважно висаджують чоловічі, тому що на жіночих утворюються плоди, ті самі «срібні абрикоси», які містять масляну синільну кислоту і дуже смердять.
В Китаї гінкго здавна вирощували коло храмів як декоративну і лікарську рослину. Про ліки на його основі, мабуть, всі знають. А хто знає, що гінкго — єдине дерево, яке вижило після бомбардування Нагасакі?..
Якщо від входу з вулиці Стрийської спускатися донизу, повз мініатюрний березовий гайок і крокусову галявинку, праворуч побачимо ще одне «живе викопне», чи навіть «воскресле викопне». Посеред луки водять танок китайські метасеквої. Це не та секвоя, що росте в Америці, а її азіатська родичка, тож і назва означає «схожа на секвою». Але спочатку назву дали скам’янілостям, яким понад 150 мільйонів років, і вчені були впевнені, що дерево давно вимерло. Яким же було їхнє здивування, коли в середині ХХ століття кілька ботаніків раптом знайшли метасеквою в китайських лісах! Зараз в природі вона існує лише в одному районі Китаю і занесена до Міжнародної Червоної книги, зате як декоративне дерево її можна побачити в безлічі ботанічних садів і парків, у Львові метасеквой також досить багато. До речі, на зиму вона скидає свою своєрідну м’якеньку хвою.
Чортове дерево, швець та ліран
Навпроти гінкго через алею росте невеличке колюче деревце, що носить назву маньчжурська аралія, шип-дерево або чортове дерево. Всі назви походять від великих шипів, якими всіяний стовбур, «аралія» теж перекладається як «дерево з шипами». Зате вона дуже цінується в медицині і нічим не поступається женьшеню.
З тисових заростей коло входу зі Стрийської здіймаються стрункі високі стовбури пальмоподібних, або віялових кленів, гостей з Китаю, Японії та Кореї.
За словами Івана Крип’якевича, «в парку від сторони Стрийської вулиці з 1890-х років був невеликий звіринець, де показувано вовка, лиса і вірла; потім була пара ведмедів», можливо, це було десь тут?..
А внизу нас зустрічає пам’ятник звичайному варшавському шевцеві Янові Кілінському. Ні, не звичайному, адже він був близьким соратником і помічником Тадеуша Костюшка в битві проти російської армії. Напис на пам’ятнику свідчить: «Яну Кілінському, шевцеві варшавському і полковнику війська польського з 1794 року від жителів Львова». Це найстаріший пам’ятник на всій території колишньої Речі Посполитої, присвячений Варшавському повстанню 1794 року. А Крайова виставка, що проходила у верхній частині парку 1894 року, була приурочена до сторіччя такої важливої події, створили і знамениту Рацлавицьку панораму на честь найбільшої перемоги. Та й сам парк хотіли назвати парком Яна Кілінського, але назва не прижилася. Звикли львів’яни, що парк коло вулиці Стрийської, названої на честь міста Стрий, в напрямку якого вона веде, — Стрийський. Все чітко і логічно.
Перед Кілінським часто висаджують гарні клумби, агави, колись були й пальми, далі, ліворуч, росте ще один величезний червонолистий бук, а за ним дуже високе американське дерево — це ліріодендрон, ліран або тюльпанове дерево. Його теж можна назвати живим викопним, адже так само, як магнолія, це одне з перших квіткових дерев на Землі, відоме ще з крейдового періоду, тобто 100 мільйонів років тому! Латинську назву воно отримало від унікальної форми листка, схожого на ліру, а українську — завдяки квітам, що з’являються на початку літа. Вони дійсно схожі на тюльпани, тільки жовтаво-зелені. От лише дерево таке високе, що знизу їх майже не видно. Щоправда, останніми роками висадили і молоді дерева.
Потічок в Стрийському парку — це один з витоків ріки Полтви, річка Сорока, в яку поступово збираються всі потоки, а під пам’ятником М. Грушевському впадає потік Пасіка з Погулянки і остаточно формується річка Полтва.
За тюльпановим деревом захована дуже гарна мальовнича галявина з іншими екзотами: тут ростуть японська айва, або хеномелес, форзиція, червоноквіта смородина, біло-пістрявий явір, червонолиста і махрова сливи. Навпроти, через доріжку, бачимо ще один бундук канадський, а за ним — магнолія, але не звична, а зі складною назвою оберненояйцевидна. Назву вона отримала через форму листків, цвіте набагато пізніше від магнолії кобус, після появи листя, в травні-червні. Її квіти набагато більші, хоча теж білі, а плід — величезна червона шишка.
Їстівний клен, корабельні сосни і руїни фортеці
Якщо ви вважаєте, що на вербі груші не ростуть, ласкаво просимо до Стрийського парку! Адже тут росте унікальна верболиста груша, у якої листя верби, а восени на ній з’являються маленькі грушки. Подейкували, начебто її вивели спеціально задля скептиків, хоча в природі цей вид росте в Закавказзі та Західній Азії.
А от через дорогу, над лавочками, гість з Японії — пальмовидний клен. Влітку він губиться поміж іншими, а восени пломеніє яскраво-червоним листям. Японці не лише полюбляють його використовувати у створенні бонсай, але й навіть вживають в їжу! Так, момідзі темпура — кленове листя у фритюрі, кажуть, цій страві вже тисячу років! А момідзігарі — це процес милування яскравим осіннім кленовим листям.
Ліворуч доріжка в’ється повз кущі форзиції та високі модрини і виводить до джерела з питною водою, над яким зробили барельєф Котигорошка, що перемагає змія (за іншими даними — Кирила Кожум’яки), поряд — табличка на честь Арнольда Рерінга. А прямо алея в’ється повз чорний горіх, персидський бузок, сріблясті клени. Поодиноко росте дерево, схоже на кипарис — тсуга канадська, а трохи далі здіймаються високі стрункі сосни Веймутова з блакитно-зеленою хвоєю. В давнину сосновими лісами з цих дерев були вкриті північний схід США і Канади, але більшість сосон вирубали. Стрункі стовбури, що підносяться на понад 50 метрів до неба, слугували чудовими щоглами для Королівського флоту Великобританії. Це дійсно «морське» дерево, адже навіть назву сосна Веймутова отримала на честь британського капітана Джорджа Веймута, який вперше 1620 року привіз це дерево до Англії. В США його називають білою сосною. Вона має довгу м’яку хвою, що містить більше вітаміну С, ніж цитрусові, їстівні насінини, схожі на кедрові горішки, з частини деревини індіанці робили борошно і пекли хліб, а молоді шишки тушкували з м’ясом.
За поворотом — острівець з пурпуроволистих буків, а ліворуч на пагорбі причаїлися руїни. Багато хто допитується, що це було, але не всім відомо, що романтичні руїни фортеці поставили ще наприкінці ХІХ століття як декоративний елемент.
«У нижній частині парку поставлено тоді штучні руїни, до яких ужито матеріал зі старого мосту над Сорокою й надгробків з цвинтаря» — писав Крип’якевич.
Далі алея виводить до верхньої частини парку, про яку розповідалося в іншій статті.
Останніми роками Стрийський парк активно впорядковують, висадили сакури, магнолії, чекалкін горіх та інші екзотичні дерева, тож статус одного з найгарніших парків Європи підтримується і досі. Коли будете гуляти Стрийським парком, зверніть увагу, крім лебедів і фонтанів, ще й на дерева — мовчазні свідки давньої львівської історії.
