Від часу свого заснування Львів завжди був великим торговим центром, і все його життя підпорядковувалося вимогам економіки та міжнародних зв’язків. Тому й залізниця у Львові з’явилася ще 1861 року, ставши найпершою в Україні, пише leopolis.name. Львів мав два вокзали і міг стати важливим вузлом стратегічного шляху з Англії до Перської затоки та Індії, тож славетний «Східний експрес», якби обставини склалися інакше, цілком міг би курсувати через наше місто…
«Залізний кінь» їде в Галичину
У Європі в другій половині ХІХ століття розвиток залізничних шляхів йшов дуже швидкими темпами, і 1860 року залізниця підійшла до самого кордону сучасної України. В Галичині з’явилися ентузіасти науково-технічного поступу, які почали шукати способи реалізації побудови залізниці з Перемишля до Львова і далі на схід. Хоча сама ідея виникла значно раніше — ще 1839 року віденський уряд прийняв до розгляду проєкт залізниці Бохня – Львів – Бережани, а 1858 року розпочало свою діяльність «Привілейоване товариство Галицької залізниці імені Карла-Людвіга». Саме брат імператора ерцгерцог Карл-Людвіг Габсбург став «патроном» залізниці, і саме на його іменини 4 листопада 1861 року перший потяг прибув на львівський двірець, як тоді називали вокзал… Але про все за порядком.
Першими, хто в Галичині підтримали будівництво залізниці, були славетний драматург, дід Андрея Шептицького, граф Олександр Фредро та громадсько-політичний діяч князь Леон Сапіга. Останній походив з відомого русько-литовського роду, здобув освіту в Сорбонні і брав участь в антиросійському повстанні 1830 року. У Львові Сапіга заснував Кредитне земське товариство, Галицьку ощадну касу, допоміг створити Технічну академію та «Народний дім», був першим маршалком Галицького сейму і одним з найактивніших тогочасних діячів.
Залізниця від Бохні до Бережан мала поєднати соляні копальні в Татрах з українським Поділлям, що продукувало багато збіжжя. Спочатку цей проєкт не затвердили, втім, 1841 року австрійський уряд нарешті прийняв програму розвитку залізниць — державних і приватних. Через чотири роки розпочалася підготовка до будівництва, але невдовзі вибухнула «Весна народів», і справа застопорилася.
Коли збудували залізницю від Кракова до Дембиці, що за 200 кілометрів від Львова, австрійський уряд припинив будувати за свій кошт і почав продавати залізниці, збудовані за кошт держави, в приватні руки. Товариство Північної залізниці імені цісаря Фердинанда здобуло право на володіння всіма залізницями східніше Кракова, а також на їхнє продовження аж до російського кордону. Це дуже не сподобалося Леонові Сапізі, і він, заручившись підтримкою Адама Потоцького, звернувся до австрійців з проханням надати концесію на будівництво галицьким підприємцям. Врешті-решт, імператор Франц-Йосиф І надав право на створення «Привілейованого товариства Галицької залізниці імені Карла-Людвіга».
Мандри львівського двірця
Питання щодо будівництва вокзалу, або головного двірця, було надзвичайно складним і суперечливим. Де його лише не пропонували розмістити! Перший варіант, запропонований ще у 1844–1845 роках інженером Бредтшнайдером, передбачав побудову залізничного двірця на «Байках» — в районі сучасної вулиці Київської, далі колія мала йти через Вулецький потік понад Пелчинським ставом районами Софіївка, Погулянка, Винники до Золочева і далі.
Альтернативні варіанти розміщення вокзалу розглядали район Політехніки, вулиці Марка Вовчка, Коперника, Клепарівську, де навіть пропонували пристосувати до потреб вокзалу Палац інвалідів. Головний двірець міг би стояти на місці сучасних готелю «Дністер» чи пам’ятника Степану Бандері. Але найбільш компромісним виявився район Городоцької рогатки, де він стоїть і донині, хоча львівський уряд і нарікав, що це занадто далеко від міста…
Автором першого залізничного двірця у Львові, так само, як і в Івано-Франківську, Чернівцях, Коломиї, став молодий архітектор Людвік Вежбицький. Вокзал постав на львівських теренах 1861 року, в приміщенні були квиткові каси, зали очікування, кав’ярня, ресторан, поліцейський відділок та контори технічних служб. Поряд містився залізничний поштамт, який, на відміну від вокзалу, дійшов до наших днів. Також поруч розташовувалися залізничні майстерні площею майже 84 тисячі квадратних метрів, де виготовляли і ремонтували потяги. Упродовж 1859 року тут виготовили 50 товарних вагонів для залізничних колій Львів – Броди та Львів – Підволочиськ.
Двірець був 150 метрів завдовжки і нагадував середньовічну фортецю. Витвір 27-річного архітектора високо оцінило тогочасне суспільство.
«Що стосується головного двірця, то це — одна із найкращих споруд в Європі. Довжина його 70 сажнів, а ширина — 10 сажнів (1 австрійський сажень рівний 1,8965 м). В майбутньому він служитиме пунктом відправлення поїздів — зі Львова до Кракова, Чернівців, Бродів та Тернополя, загальна довжина залізниць складатиме 110 австрійських миль», — писала одна зі львівських газет.
Зустріч з «Ярославом»
Прокласти 100-кілометровий відрізок від Перемишля до Львова виявилося найважче. Місцина була багниста, тому довелося збудувати три мости і зробити два велетенські півкола. Люди працювали по 12 годин на день тачками, лопатами і кайлами, праця була надзвичайно важкою і виснажливою. Іноді доводилося працювати по коліна у воді, зарплатня була невисокою, ще й гроші не завжди платили, розраховуючись талонами і речима, тож неодноразово вибухали стихійні бунти. Через те, що багато працівників загинуло під час будівництва, церемонію відкриття залізниці вирішили зробити досить скромною, а кошти передати товариству допомоги убогим.
Врешті-решт настав знаменний день. 3 листопада 1861 року 6-вагонний потяг, прикрашений квітами і стрічками, опівдні виїхав з Відня до Львова. Ним їхали гості з Австрійської імперії, підприємець Кляйн, керівник залізничного будівництва з Німеччини інженер Кеб та інші. Вздовж шляху стояли селяни і священники, які вітали перше диво техніки на наших землях.
Львів з нетерпінням очікував перший потяг, і о 14:30 4 листопада 1861 року паротяг «Ярослав» нарешті прибув до головного двірця.
«Після довгого очікування зближається радісний день, від якого починається і у нас регулярний рух на залізниці імені Карла Людвіга. Вона безпосередньо з’єднає Львів із цілою мережею європейських залізниць. За допомогою залізничних шляхів Східна Галичина поєднається із цивілізованою Європою, утворить шлях, що проходитиме від східних теренів Австрії аж до узбережжя Адріатичного моря. Столиця краю, як і взагалі Галичина, відтепер матимуть допуск до збільшення активності промислу і полегшення торгівлі», — писала «Газета Львовска».
Потяг зустрічали з оркестром і оберемками квітів, а 4 листопада стало Днем народження залізниці. У наш час 1996 року на приміському вокзалі на пам’ять про знаменну подію поставили пам’ятник першому потягу. Найцікавіше, що дефекти на залізничних шляхах виправляли ще довго після урочистого відкриття залізниці, навіть наступного року. Також варто сказати, що багато людей боялися «сатанинської машини», яка їхала без допомоги людей чи тварин. Її називали «чортопхайкою» і казали, що вона так страшно гуркоче, наче приїхала з самого пекла, і всіх полохає, тому корови можуть перестати доїтися, а кури нестися…
На шляху до Індії
Мало кому відомо, що одночасно з головним вокзалом тривалий час існував ще Чернівецький на місці теперішнього приміського, який також звів Людвіг Вежбицький 1866 року. Він був дуже гарний, в стилі історизму, з нетинькованої цегли. Навіщо ж Львову знадобився ще один двірець?
Оскільки на сході України тоді залізниць взагалі не було, більшість громадських діячів вважали, що будувати залізничні шляхи на південь і схід від Львова ще зарано. Але чиновник Галицької залізниці імені Карла-Людвіга Віктор Оффенгайм фон Понтексін, навпаки, був упевнений, що треба продовжити колію до Чернівців та Одеси, щоб сполучити захід з Чорним морем. Його називали авантюристом і диваком, але Оффенгайм вперто йшов до своєї мети. Він залучив до співпраці російський та румунський уряди, перетягнув на свій бік Леона Сапігу, і вони разом знайшли інвесторів у Великобританії.
Князь Сапіга навіть їздив до Туманного Альбіону, щоби переконати британських представників у тому, що необхідно прокласти цю залізницю як частину важливого шляху через Константинополь, Багдад до Перської затоки і далі до Індії.
«Англійців мало б цікавила залізниця зі Львова до Ясc та Чернівців, якби вони не бачили в ній початку лінії, що йшла аж до Індії. Міністром торгівлі був тоді містер Мільнер Ґібсон, а його заступником — сер Емерсoн Теннет… Я розповідав йому про можливість продовження колись нашої колії через Малу Азію аж до Бомбея. Він почав сміятися, але попросив, щоби я прийшов до нього, щоб обґрунтувати свою пропозицію. У нього в кабінеті був величезний глобус. Ми розтягнули на ньому нитку, тримаючи один кінець в Лондоні, а другий в Бомбеї. Ця нитка позначала найкоротший шлях між двома пунктами. Вона проходила, враховуючи особливості рельєфу, через Дрезден, Краків, Львів, Чернівці, Варну, один із портів в Малій Азії і, прямуючи долиною Євфрату, спускалася існуючою там вже колією до Бомбею. Якби наша залізниця була збудована, то можна було би нею за 6–8 днів прибути з Лондона до Бомбею.» — згадував Сапіга про лондонські перемовини.
Далі буде…
