Це друга частина статті про впровадження залізниці на території Галичини.
Битва вокзалів
Ідея князя Сапіги та Оффенгайма спрацювала, і відомі англійські бізнесмени Томас Брессі, Самюель-Мортон Пето та Едуард Беттс, що збудували кілометри залізниці в усьому світі, підтримали будівництво колії Львів — Чернівці, пише leopolis.name. 1864 року створили Товариство Львівсько-Чернівецької залізниці, а з весни 1865 року розпочалося будівництво 267 кілометрів колій, яке тривало лише 18 місяців — просто шалені темпи! В майбутньому через цей поспіх почалися проблеми, і 1868 року сталася перша аварія на залізниці — обвалився міст під Чернівцями. На щастя, ніхто не постраждав, але після цього виявили купу недоліків і Віктора Оффенгайма відправили під суд. І, хоч суд він виграв, проте посаду директора Львівсько-Чернівецько-Ясської залізниці покинув і став консулом Персії в Австро-Угорській імперії.
1 вересня 1866 року під музику військового оркестру до Чернівців зі Львова вирушив потяг з нового двірця — «Чернівецького». Його довелося терміново збудувати через конкуренцію між Товариством галицької залізниці імені Карла-Людвіга і Товариством Львівсько-Чернівецької залізниці. Хоч акціонери були переважно однакові, компаніям так і не вдалося знайти компроміс щодо спільного користування головним двірцем, завдяки чому у Львові зʼявився чудовий чотириповерховий вокзал.
«Між товарною станцією Залізниці Карла Людвіга та Городоцькою дорогою закладено новий вокзал, розташовуючи будинок вокзалу, наскільки це було можливо, найближче до міста. Головну його будівлю збудовано на 400 м ближче до міста, що на думку громадськості було корисним», — писав Людвіг Вежбицький.
Відтоді почалася «битва вокзалів»: вони навіть не мали спільних колій, і була постійна плутанина, який потяг куди приїжджає і звідки від’їжджає. Але Товариство Карла-Людвіга 1869 року проклало залізницю до Тернополя та Підволочиська, після чого компанії порозумілися, і головний двірець став використовуватися усіма, а Чернівецький перетворили на товарну станцію. На жаль, 1919 року через вибух амуніції цей чудовий вокзал припинив своє існування, і про нього досі нагадує лише назва вулиці Чернівецької, що веде до нового головного двірця.
Залізничні пристрасті
Магістрат давно намагався пересунути вокзал ближче до центру міста, тож прокладання залізниці на Красне і Броди якнайкраще сприяло його планам. 1865 року магістрат Львова розпочав активну кампанію за будівництво залізниці через Підзамче. Керівництво Львова надіслало до Відня «Меморіал королівського міста Львова у справі залізничного вокзалу на проектованій залізниці Львів – Броди – Тернопіль», де стверджувалося:
«Причини, що змушують Представництво (міста Львова) до нинішнього прохання, настільки важливі з огляду на властивості міста, що у випадку задоволення цих вимог буде раз і назавжди забезпечено ріст і розвиток міста, а відмова була б причиною остаточної його руїни… Залізниця, прокладена ближче до центральної частини міста, корисно вплине на розвиток торгівлі в місті, на ріст продукції фабрик, розташованих на теренах міста, на піднесення взагалі дрібної промисловості, а також спричиниться до будівництва нових будинків на Жовківській дільниці, корисно вплине на розвиток міського господарства… Будівництво станції на Підзамчі зі стратегічних поглядів є корисним і рятівним».
Магістрат не зупиняло нічого: ні вирубування унікальних черехових садів на Клепарові, де за кожне дерево залізниця відшкодовувала по 150 флоринів, ні знищення давнього цвинтаря Папарівки, рештки з якого перепоховали на інших цвинтарях…
З великими перепонами і втратами нова колія була прокладена, і 2 травня 1869 року перший потяг вирушив зі Львова до Бродів, 28 грудня 1870 року відкрили залізничний рух у Тернополі, а 4 листопада 1871 року, знову на іменини Карла-Людвіга, австрійська колія сполучилася з Одеською. Також 1870 року Чернівецьку колію продовжили до міста Ясси в Румунії. Так Галицька залізниця стала частиною транскордонного шляху від Гамбурга до Одеси. На жаль, до Бомбея колію прокласти так і не встигли. Завадила російсько-турецька війна, світова фінансова криза 1873 року і конкуренція між країнами у Південній Азії та на Близькому Сході…
Сучасна ера залізниці
Більшість приватних залізниць Галичини 1891 року увійшли до складу Цісарсько-королівських австрійських державних залізниць. Тоді замість старого вокзалу постав новий авторства архітектора Владислава Садловського зі статуями Антонія Попеля «Торгівля» та «Промисловість» і скульптурами Петра Війтовича, які символізують залізничний рух. Знаменитий дебаркадер над коліями зробили 1903 року під керівництвом Людвіга Вежбицького. 26 березня 1904 року відбулося урочисте відкриття нового двірця, який тоді був найбільшим в Австро-Угорській імперії. Відтоді його неодноразово відбудовували після воєнних дій, додали другий поверх та змінили інтер’єр.
Наприкінці ХІХ століття почалася ера нововведень: у 1830-х роках завдяки винахіднику Генрику Міхальському на залізниці зʼявився телефонний зв’язок, з 1888 року одноколійні шляхи почали змінюватися двоколійними. А 1935 року українцю Федору Піроцькому вдалося запровадити електричну тягу на залізниці. Першою на неї перевели найзавантаженішу ділянку між Запоріжжям і Кривим Рогом. До Галичини електрика дійшла 1954 року, найпершою електрифікованою стала складна ділянка між Мукачевим і Лавочним, а тривав процес електрифікації аж до початку 2000-х років. Останнім електричку прийняв Луцьк в подарунок до дня Миколая 19 грудня 2003 року. У 1950-х роках інженер Олександр Григор’єв увів до експлуатації залізобетонні шпали замість недовговічних дерев’яних. А ще наприкінці 1960-х почали впроваджувати перші електронно-обчислювальні машини.
Залишки колишньої розкоші
Сучасна ера повністю змінила львівську залізницю, але дещо все-таки залишилося від тих давніх часів. На головному вокзалі праворуч від основної будівлі стоїть поштамт Людвіга Вежбицького 1861 року. Станція в Рудному стоїть на найдавнішій українській залізниці з 1861 року, а станції «Сихів» і «Персенківка» залишилися від Львівсько-Чернівецько-Ясської залізниці. Персенківку використовували для доставки вантажів на Галицьку крайову виставку 1894 року, для чого зробили окрему гілку до Стрийського парку, частину якої пізніше пристосували під дитячу залізницю. Зберігся вокзал в Брюховичах 1887 року і станція «Скнилів» з 1873 року. Стоїть з 1869 року станція «Підзамче», відвойована магістратом в жорсткій боротьбі. І навіть збереглася будівля колишньої станції «Личаків», яка існувала на шляху Львів – Підгайці з 1909 до 1944 року. Через складний рельєф колія від Підзамче до Личакова йшла, як серпантин, і її називали «морським змієм».
Зараз залізниця — один з найпоширеніших і найдоступніших видів транспорту, яким можна дістатися майже в кожен куточок України і Європи. Шкода лише, що славетному «Східному експресу», який вперше з’єднав схід і захід та курсував між Парижем і Стамбулом з 1883 до 1977 року, так і не судилося прибути на львівський двірець. Цей найвідоміший в світі потяг дивував пасажирів розкішним інтер’єром, кришталевими люстрами, шовковими простирадлами, шкіряними кріслами, кімнатами з гарячою і холодною водою, вишуканими стравами і напоями — як в шикарному готелі. Найрозкішнішим засобом пересування користувалися королі, кінозірки і шпигуни, «Східним експресом» подорожували королева Єлизавета ІІ, імператор Франц-Йосиф І, президент Шарль де Голль, Мата Харі і, звісно, Агата Крісті. І хтозна, можливо, якби обставини склалися інакше, її «Вбивство у Східному експресі» могло б статися десь у Карпатах, а львівське панство мало би змогу вишукано і комфортно подорожувати в Індію та Великобританію у пошуках щастя…
