Місце, де колись пили лікувальну воду львів’яни: історія парку “Залізна вода” на Сихові

На старих мапах міста можна побачити чимало зелених локацій – колись Львів буквально тонув у зелені, тут було чимало водойм та рекреаційних зон, де відпочивали від гамірних вуличок містяни. На жаль, з роками мапа змінюється, чимало зелених територій перетворилися на місце чергових забудов, а деякі опинилися під загрозою зникнення через недбалість місцевих мешканців та байдужих чиновників, пише leopolis.name

У цьому матеріалі розкажемо про історію сихівського парку “Залізна вода” – місцині, де колись львів’яни пили воду з лікувальними властивостями. 

Мальовнича локація на Сихові 

Парк “Залізна вода” розташувався у спальному районі міста і в наші дні вважається пам’яткою садово-паркового мистецтва. Такий статус парк отримав у 1984-му році. 

Якщо ви коли-небудь бували у районі вулиць Стуса та Тернопільської, то неодмінно мали звернути увагу на громадський парк – велику зелену територію з площею у майже 20 га, яка розташувалася між місцевостями Новий Львів та Снопків.  

Чому “Залізна вода”? Знаходимо цьому дуже просте і дослівне пояснення – на території парку є чимало виходів мергелів, які стали причиною формування великої кількості джерел. У воді, яка тут тече, зафіксовано високий вміст заліза. Звідси й назва. 

Джерела, корчма та літній театр 

Ще у тридцятих роках дев’ятнадцятого століття ця територія користувалася популярністю серед львів’ян – це була чудова природна локація, де можна було відпочити. У нижній терасі території витікало багато джерел, серед них сформувався став Камінського. 

На нижній терасі підприємливі львів’яни, розуміючи привабливість і популярність місцини, відкрили корчму. Тут же працював літній німецький театр Франца Краттера, який проіснував до 1824-го року. 

Вода з джерел була чистою і володіла навіть лікувальними властивостями, тож над одним із них (той, що неподалік від вулиці Ярославенка) спорудили спеціальну споруду – бювет, свого роду павільйон на виході джерела, аби зберегти властивості води. Біля бювету облаштували східці і ця місцина швидко стала популярною, як і ідея прийти сюди, щоб випити чудодійної водиці.  

Як виникла ідея створити парк? 

Вікіпедія

Сам міський парк на цій землі було закладено у 1894-1905-х роках. Над створенням проєкту парку добряче попрацював відомий львівський садівник того часу Арнольд Рьорінґ. Будучи добрим господарем і людиною, яка любить та плекає природу, садівник намагався максимально зберегти багатство прилеглого лісу. 

Якщо говорити про цю історичну постать детальніше, то варто зазначити, що завдяки Арнольдові Рьорінґу на території Галичини, Угорщини та Королівства Польського було упорядковано понад дві сотні парків та садів. Ця людина мала настільки великий авторитет у цій справі, що був залучений практично до всі конкурсних комісій великих “зелених” проєктів.  

Плани Арнольда Рьорінґа на “Залізну воду” були доволі амбіційними. Згідно з його ідеями, на верхній терасі парку мали б облаштувати функціональний оздоровчий “парк Йордана”. Така назва мала б бути дана на честь польського лікаря з Кракова Генрика Йордана, який прославився завдяки закладанням таких парків з оздоровчою та спортивною ціллю.  

Сумна історія благоустрою, або парк у власності місцевої влади 

Фото: Vgorode.Lviv

Поступово ця локація почала перетворюватися з букового пралісу у лісопарк, і міська рада вирішила, що тут потрібно облаштувати парк. Перспектив та переваг у парку тут було чимало – достатньо тільки врахувати той факт, що тут били джерела з чистою лікувальною водою. 

Так, у 1910-му році власником зеленої ділянки став львівський магістрат. Здавалося, що з цього часу чиновники подбають про те, щоб зробити з парку справжню “цукерочку” – можна було реалізувати крутий рекреаційний проєкт, створити тут свого роду маленький курорт, куди б люди приїжджали звідусіль, аби відпочити та випити лікувальної води із численних джерел.  

Проте не так склалося, як гадалося, – у пресі того часу можна знайти скарги на те, що влада не просто не взялася за впорядкування території, а й зовсім занедбала її. Так, у водоймі на території парку, яка за попереднього власника була чистою та доглянутою, раніше купалися люди, однак за перебування парку у власності магістрату ставок заріс, озерне дно покрили густим шаром водорості, які забрали у людей змогу плавати тут.  

Владі у той час пропонували очистити ставок – для цього його потрібно було спустити на декілька днів. Проте чиновникам, схоже, це було непотрібно, – вони відмовили активістам, стверджуючи, що вода зі ставка потрібна для роботи міських електростанцій, тому спускати воду, мовляв, не можна, бо тоді й електростанції не працюватимуть. Щоправда, як виявилося, вода наповнювала резервуари, і на кілька днів цих запасів би цілком вистачило, щоб очистити водойму. 

Подальша історія парку, або чому тут більше не можна пити воду із джерел 

У воєнні та міжвоєнні роки мало відомо про стан парку. Найграндіозніша подія тих часів – це, мабуть, відкриття багатофункціонального міського басейну на місці колишнього ставу Камінського у 1933-1934-х роках. Щоправда, після Другої світової війни басейн занепав, згодом влада звернула на нього увагу та влаштувала спортивний комплекс “Динамо” тут. 

Знаходимо інформацію також за часів радянської окупації Львова, коли на початку вісімдесятих років двадцятого століття місцева влада пробувала робити якісь кроки для розвитку території – було заасфальтовану бігову доріжку “Стежина здоров’я”, встановлено лавки та кілька дерев’яно-металевих конструкцій для занять спортом.  

Зі сторони вулиці Мишуги можна побачити залишки старого фонтану зі скульптурами у вигляді жаб. Біля одного з джерел стояла скульптура оленя, а неподалік від входу до парку радянська влада встановила скульптуру дівчинки з козулею, освітлювальні ліхтарі тощо. 

Якщо у самого парку не така сумна історія, то у джерел з лікувальною водою ситуація зовсім інша. Місце, де колись було облаштовано бювет, закидане сміттям, пластиком, абсолютно не оновлене та стає частиною давньої історії. Таблиці біля джерела розкажуть, що воду тут пити суворо заборонено… 

Get in Touch