Природний заповідник «Розточчя»: місце для духовного очищення

На Головному європейському вододілі, у межах території України і Польщі, розташоване горбисте пасмо Розточчя. Воно починається в околицях Львова і простягається на 60 км у північно-західному напрямку до польського міста Красника. На території цього пасма, зокрема, у Яворівському районі Львівської області, розташований унікальний природний заповідник «Розточчя», пише leopolis.name.

Історія створення

Перший, хто заговорив про необхідність заповідання розточанських лісів, – професор лісового факультету Львівської політехніки Андрій П’ясецький. У 1938 році ініціативу підтримав митрополит УГКЦ Андрей Шептицький. Він посприяв тому, що за кошти греко-католицької митрополії викупили 4 тисячі гектарів природних лісів в околицях с. Лозино та смт Івано-Франкове. На їх базі заснували Янівське дослідне надлісництво та науково-дослідну станцію.

У червні 1939 року, викуплений для наукових цілей ліс, був урочисто освячений. Після проголошення 30 червня 1941 року Акту про відновлення Української Держави, Андрій П’ясецький був обраний міністром лісів в уряді Ярослава Стецька.

У роки гітлерівської окупації від німецької комендатури надійшов наказ зрубати в лісових масивах 24 тис. м3. Щоб урятувати для майбутніх поколінь унікальну розточанську природу, професор Андрій П’ясецький відважився на відчайдушний і небезпечний крок – звернутися до краківського управління лісів та довести, що рубати заповідні ліси не можна, бо це призведе до катастрофи.

У Кракові Андрія П’ясецького підтримав професор Гантель, ліси було врятовано. Однак німецька комендатура не вибачила українському вченому такої непокірності. Після чергового доносу до гестапо про те, що надлісничий не виконує наказів окупаційної влади, Андрія П’ясецького заарештували. 27 серпня 1942 року уже хворого на тиф П’ясецького та його тюремних побратимів розстріляли неподалік Янівського цвинтаря.

Після загибелі науковця опікуватися долею янівських заповідних лісів продовжував Андрей Шептицький. У серпні 1943-го він звернувся до окупаційної влади з вимогою: «… щоби корисна праця українських лісівників, розпочата Божим благословенням, було дальше продовжена. Тому прошу зберегти існування українського науково-дослідного інституту у Львові та дослідного лісництва у Янові – з метою ведення дослідних праць вишколу фахових сил, як це в моїй ініціативі 1938 р. було продумано…»

У 1945 році був створений Львівський лісотехнічний інститут. Це стало новим етапом у розвитку природоохоронної справи на Розточчі. Науковці інституту продовжили боротися за збереження лісів Розточчя. Зокрема, у 1974 році, з їхньої ініціативи, на базі янівських лісів був створений заказник «Страдчанський ліс». А 5 жовтня 1984 року на базі цього заказника створили заповідник «Розточчя». Саме тоді Рада Міністрів України РСР постановила організувати для наукових та природоохоронних цілей унікальну заповідну територію.

Інша частина лісів, що тоді викупив задля збереження Андрей Шептицький, увійшла до складу Яворівського національного природного парку.

Унікальне географічне розташування

З півночі від заповідника «Розточчя» прилягає Мале Полісся з сосновими лісами, болотами і луками. Зі сходу і півдня розташоване Подільське плато, вкрите лісовою і степовою рослинністю. З південного заходу – Карпати з буковими, смерековими, ялицевими лісами. А тому, мандруючи «Розточчям», можна побувати у куточках, що нагадують Карпати, Полісся та Поділля.

Територія заповідника складається з двох ділянок – Верещицького і Ставчанського лісництв. Тут протікають річки Верещиця та її притока Ставчанка, на яких розташований каскад штучних водосховищ, найбільшим з яких є Янівський став.

Луки і болота утворюють порівняно великий масив – урочище Заливки. Це справжня перлина заповідника.

Флора і фауна

Особливості рельєфу, мозаїчність ґрунтового покриву, своєрідний мікроклімат зумовили формування унікальної лісової та болотної рослинності. Тут перекриваються ареали більшості основних євразійських видів дерев і чагарників. На порівняно невеликій території сконцентровано понад 20 типів лісу. У «Розточчі» ростуть разом дерева сосни, дуба, бука, ялиці, смереки, явора, граба, ясена, клена, в’яза та липи.

Серед величезної видової насиченості рослин є і рідкісні, як-от сальвінія плаваюча, береза низька, фіалка біла, верба чорнична, лілія лісова, венерин черевичок, осока Девелла тощо.

Цікавою і своєрідною є також фауна заповідника. Серед ссавців зустрічаються сарна європейська, олень, лось, заєць сірий, кабан дикий, вовк, лисиця, ласка. Земноводними представниками є ящірки прудка й живородна, вуж, гадюка звичайна, тритон звичайний і гребінчастий, жаба ставкова та озерна, кумка червоночерева, ропуха сіра та ін.

Також тут є багато видів риб і плазунів. Птахи часто зупиняються в заповіднику під час перельотів або прилітають зимувати на Янівський став.

З-поміж рідкісних видів тварин, що тут зустрічались, були видра річкова, горностай, кутора мала, європейський широковух, борсук, лелека чорний, змієїд, орлан-білохвіст, сичик-горобець, мідянка, полоз лісовий, дозорець імператор, махаон тощо.

Монаша обитель

У першому тисячолітті нашої ери монахи Києво-Печерської лаври в околицях заповідника знайшли обитель. На лівому березі Верещиці, в надрах гори, що підноситься над горбистою грядою «Розточчя», вони заснували скит (відокремлене поселення для ченців, що бажають вести суворіше, ніж у монастирі, життя). Ченці вручну розширили тектонічні тріщини в горі та вирубали в монолітах пісковика Страдчанську печеру. Там читали молитви, постили тощо.

Підземні ходи цього монашого скиту тягнуться вузькими розгалуженими коридорами. Колись вважали, що ці підземні ходи ведуть аж до Києво-Печерської лаври. Існує навіть легенда про те, що зайця запустили в Страдчанську печеру, а вибіг він у Києво-Печерській лаврі.

Скит проіснував до середини XIII століття. Під час татарської навали був надійним прихистком. Однак якось хтось у печері вистрелив у татарського воїна. Кочівники зайти всередину печери не наважились, натомість його підпалили. З печери вже ніхто не вийшов живим… 

Get in Touch