Перший сніг на Львівщині заподіяв значних незручностей, зокрема пересування містом і затори, велику кількість травм, які отримали львівʼяни через ожеледицю та затримка громадського транспорту. А короткочасні потепління призводять до паводків, незручностей у пересуванні містом, погіршення здоровʼя пересічних львівʼян, коли з дахів на голови падає сніг і бурульки, а клопітливі мешканці, незважаючи на небезпеку із дахів львівських будинків, метушливо поспішають на роботу. На жаль, інколи трапляються травматичні випадки, коли мешканці не попереджені про небезпеку удару бурулькою з дахів чи можливістю послизнутися від сильної ожеледиці на дорозі, не посипаною спеціальним розчином або, хоча б, сіллю, пише leopolis.name.
Міські очільники влади у боротьбі зі сніговими хурделицями
Спостерігаємо цікавий парадокс: начебто усі знають, що зимою, коли випадає сніг − це природно, проте ніхто ні морально, ні психологічно до цього не готовий. І така ситуація повторюється ледь не кожного року. Наприклад, минулорічна зима дивувала своїми хурделицями та морозами вкінці лютого. І звичайно, така форс-мажорна ситуація не могла обійтися без допомоги «турботливих» політиків, які демонструючи власну не байдужість часто-густо маніпулюють своїми виборцями, або намагаються в такий спосіб збільшити собі рейтинг.
Минулого року Фейсбук та інші соціальні мережі заполонили сентиментальні фото чиновників і очільників міської та районної влади із лопатами в руках та закликами до небайдужих львівʼян – допомогти розчистити сніг. Звичайно, зважаючи на теплі зими, львівʼяни та мешканці області уже давно не бачили зими з такими потужними снігопадами і морозами. Проте будь-яка негода, навіть влітку, часто застає місцеву владу зненацька. І прикро, але три потужні урагани, які мали людські жертви влітку також застали владу та львівʼян не готовими до таких змін. А як боролися з негодами, зокрема зі снігопадами та ожеледицею львівʼяни у минулому столітті?
Як боролися з негодами у Львові протягом минулого століття
Відомий львівський письменник Юрій Винничук на шпальтах видання «Збруч» описав як львівʼяни давали собі раду із негодою століття тому назад під час австрійського та польського періоду панування:
«Цікаво мені було довідатися: а як раніше давали собі раду львівʼяни зі снігом. І зʼясувалося, що нічого не змінилося. Ледь не кожної зими, преса нарікала, що снігу не прибирають, шимони чекають, аби перехожі сніг самі втоптали, а той сніг, що на даху, – сам собі хай злетить…»
Шимонами називали сторожів або ж дозорців, які мешкали в партері і мали стежити за порядком у камʼяниці і біля неї – тобто і замітати, і сніг прибирати, і з даху його скидати. Проте вони робили це рідко, бо переважно – то були вже літні добродії, які мали поважний вік, і яким важко було виконувати цю фізичну роботу. Отже, сніг за бабці Австрії і за цьоці Польщі виявився такою самою несподіванкою для влади міста, як і цьогорічний. Так було написано на шпальтах львівської преси у 1907 р.:
«Влада міста не була і не могла (!!!) бути до чогось подібного готова. Тому й вивезення снігу з цілого міста не могла настати в один день».
Минуле та сьогодення: аналогія з викривленою реальністю
Це прикра аналогія із сьогоденням, коли влада демонструє найчастіше бездіяльність, що ховається за улесливими обіцянками забезпечити чисті узбіччя для мешканців міста. Натомість львівʼяни дедалі частіше відвідують травматологів і витрачають на ліки значні кошти.
Цікаво те, що така ситуація повторювалася кілька років поспіль у Львові: 26 лютого 1919 р., 17 січня 1922 р., 11 лютого 1923 р. І сценарій один: великі кучугури снігу, бруд, сміття, травми рук і ніг львівʼян… Він повторювався навіть влітку, серед сильних буревії та опадів, коли у воді плавали: трамваї, будинки, фіакри, корови і, звичайно, що люди.