Львівське сміття: куди львів’яни дівали відходи в давнину

Сміттєва проблема у Львові існувала здавна. Іноді темпи накопичення відходів ставали такими, що загрожували життю людей. Як боролися з відходами в місті Лева в минулих століттях, читайте далі на leopolis.name.

Вода як основний утилізатор відходів

Як писав історик Павло Гранкін у своїй праці «Каналізація міста Львова», основним утилізатором відходів колись була вода. Львів був заснований в долині річки Полтви, яка й «відповідала» за утилізацію побутових відходів.

У княжі часи центр міста знаходився в околицях площі Старий Ринок. Невелике місто тоді перебувало на відносній височині, що спрощувало відведення надлишку води, а отже, і відходів. Проте після перенесення міста у XIV ст. в болотисту долину Полтви (район площі Ринок), ситуація змінилася та вимагала спеціальної системи іригації.

До річки вела система дренажу та водовідведення. А сам Львів, з метою захисту від нападників, був укріплений фортифікаційними спорудами, елементом яких були рови з водою. Для їх наповнення навіть змінили русло Полтви.

Панорама XV ст.

Через місто були прокладені меліоративні рови та канали, вони також слугували каналізацією та утилізатором побутових відходів. В період розбудови Львова вдосконалювалась і система утилізації відходів з міста, а тому активно розвивалася мережа ще й підземних каналів. Центральний каналізаційний колектор розміщувався вниз по течії Полтви з північної сторони Львова і виходив з-під вежі Золотарів, неподалік Краківської брами (в районі ринку «Добробут»).

Кат, рурмайстри, пурґанти та інші очищувачі міста

За словами дослідниці каналізаційної системи Львова Луції Харевічевої, за очищення підземних каналів та ринштоків відповідали рурмайстри. Їм підпорядковувалися пурґанти, які очищали каналізаційну систему та вивозили гної з міста. Посада пурґантів з’явилася в 1525 р. А до того, в часи Середньовіччя, за очищення відповідав міський кат.

Вежа Токарів та Линників поруч з Міським арсеналом, де колись мешкав кат. Фото початку XX ст.

Відходи, що переважно складалися з продуктів життєдіяльності людей та тварин, вивозили за межі міста на спеціально встановлені місця. Також зібраний у місті гній, за твердженнями деяких дослідників, скидали у відкрите русло Полтви в районі Оперного театру.

Львів прибирали двічі на рік: перед Великоднем і перед днем Святого Михаїла. Іноді чистили також і площу Ринок – перед процесією на свято Божого Тіла. А от регулярно вичищати його почали лише після епідемії чуми 1548 р. Тоді для цього винайняли спеціального слугу.

Варто додати, що часто причиною занедбаності міста ставали самі люди. Навіть за наявності туалетів, не всі хотіли ними користуватися. Зокрема, популярними тоді були нічні горщики, вміст яких дуже часто виливали просто через вікно на вулицю. Будучи за межами дому, львів’яни справляли нужду в якомусь затишному місці чи навіть під муром будь-якої кам’яниці.

Наприкінці ХV і на початку XVI ст. вивозити з міста нечистоти повинні були селяни приміських сіл. Однак, як писав Павло Гранкін, «часто нечистоти, замість цього, щоб вивозити і складати на спеціально визначене магістратом і зазначене стовпами місце, скидали близько міських валів. Результатом цього було те, що «місто у великому гнойовому смороді лежить … і вільних доріг для проїзду немає».

Вирішення проблеми австрійською владою у XVIІІ ст.

Наприкінці XVIІІ ст. Львів «потопав» у смітті. Тоді місто перейшло до складу Австрійської імперії, якій і довелося вирішувати проблему зі сміттям. У найбільш жалюгідному стані були околиці Ратуші.

«Коли нова влада спробувала привести вулиці середмістя до ладу, то під грубим шаром багна та гною виявилися аж три верстви бруківки. Бруду на площі Ринок було так багато, що в ній застрягла карета самого цісаря Йосифа ІІ разом із запрягом з шести коней», – пише Луція Харевічева.

Для відведення рідких фракцій почали масово будувати нові канали, які зводилися до Полтви, поступово перетворюючи її в центральний каналізаційний колектор. Річка була вкладена у кам’яний колектор на двох ділянках – у районі пл. Марійської (пл. Міцкевича) і театру Скарбека (театр ім. М. Заньковецької).

Площа Фердинанда під час засклепіння Полтви. Фото 1861-1871 рр.

Заради справедливості треба зазначити, що ситуація з відходами у Львові була типовою для більшості міст Європи. Першу у світі новітню систему підземної каналізації було прокладено в Гамбурзі (Німеччина) лише у 1842 р.

Прогрес в утилізації відходів після «реформи децентралізації»

Справжні зміни в житті Львова почалися після проведення «реформи децентралізації» – утворення Австро-Угорської імперії та надання провінціям автономії в 1867 р.

Тоді місцеві фахівці розробили нову систему каналізаційних колекторів на базі цементних конструкцій. До цього долучився один із чиновників Ратуші Йоган Зальцман, який навіть отримав орден у столиці.

До того ж у 1884 р. завершився процес розроблення тогочасної «стратегії утилізації відходів», який тривав майже 10 років. Втілювати цю стратегію почали з перекриття Полтви. Впродовж двох років завершили каналізування річки від кінця вулиці Академічної, де починалась Полтва, і до театру Скарбека. Потім тривали роботи щодо будівництва колектора і на інших потоках. Чимало старих каналів були замінені на нові. Дослідник старовини Львова Францішек Яворський писав:

«Тепер не Львів розташований над Полтвою, а Полтва під Львовом».

Розробка прототипу біотуалету

Для вдосконалення процесу утилізації органіки члени Політехнічного товариства Марцін Маслянка, Станіслав Дзбанський та Ян Бляут пропонували використовувати у вигрібних ямах порошок торфу. Отриману в результаті масу планувалося застосовувати як органічне добриво.

Станіслав Дзбанський навіть сконструював своєрідний біотуалет на базі цієї технології, на що отримав відповідний патент у 1889 р. Винахід не прижився у Львові, зате його впровадили у залізничних вагонах. А тому, «клозет Дзбанського» можна вважати прототипом сучасного біотуалету.

Реорганізація каналізації та головного міського звалища

Лише в 1912 р., коли місто вже фізично не могло впоратися з відведенням нечистот, остаточно затвердили проєкт будівництва нової каналізації у Львові.

Нова концепція каналізації будувалася на використанні знову-таки русел Полтви. Всі штучні канали міста рухалися в бік Полтви – головного каналізаційного колектора. Полтва на той час була замурована лише до вулиці Зернової, що за готелем «Львів», а далі вона несла відходи міста у відкритому річищі, а в районі вулиці Промислової перетиналася з міським звалищем.

Роботи із засклепіння Полтви на околицях міста. Фото 1913 р.

Після Першої світової війни продовжилися роботи над каналізуванням міста. Також тривав процес будівництва колектора в руслі Полтви, який у 1920-их рр. був доведений до вулиці Торф’яної.

У міжвоєнний період було перенесено місце головного міського звалища. Замість «Золотого моста» в районі вулиць Жовківської-Липинського було використано територію в районі Підзамче. Очисні споруди у міжвоєнний період так і не були збудовані.

У післявоєнні роки звалища на Підзамче виявилося замало, тож на околицях Львова почали робити й інші місця для сміття. Найбільш відомим було звалище Червоноармійського району (Личаківський район) на кінці вулиці Зеленої, що є попередником Грибовицького сміттєзвалища. До слова, Грибовичі для звалища почали використовувати у 1958 році. А свої перші очисні споруди місто отримало лише у 1960-х роках.

Фото: “Фотографії Старого Львова”

Get in Touch

.,.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.