Історія газового господарства Львова почалася з потреби в якісному освітленні вулиць і, як наслідок, появи першої газівні (газового заводу) у місті та в Україні загалом. 1 вересня 1858 року завод ввели в експлуатацію, а вулицю, на якій його розмістили, назвали Газовою. Що цьому передувало, як працював завод і як відбувалася газифікація міста й області далі, читайте на leopolis.name.
Передісторія
До середини XIX століття вулиці Львова освітлювали ліхтарями з лоєвими свічами (лій – топлений жир рогатої худоби) або ж лампами з конопляними, ріпаковими чи буковими оліями. Цих ліхтарів було дуже мало, а догляд за ними потребував великих зусиль. У 1807 році в Лондоні запровадили газове освітлення вулиць, незабаром ця практика поширилася по інших європейських містах.
У 1853 році львівські аптекарі Ян Зег та Ігнацій Лукасевич виготовили з нафти гас (керосин) – світло-коричневу речовину, що добре горить, не коптить і не має різкого запаху. Потім винахідники сконструювали гасову лампу, яка понад пів століття була основним джерелом світла в оселях. Винахід став одним із перших відносно безпечних джерел світла. Гас замінив рослинну олію в домашніх світильниках. Одна така лампа давала світла, як 20 свічок разом. Її купували львів’яни та жителі передмістя, при ній уночі вчилися студенти і навіть оперували хворих хірурги.
А вже в 1855 році в німецькому місті Дессау заснували газове товариство DCGG. За його ініціативою в Дессау збудували завод, що виробляв із вугілля штучний світильний газ, а опісля такі ж заводи товариство спорудило в інших німецьких і польських містах. Такий газ чудово підійшов для вуличного освітлення.
Поява світильного газу у Львові
У 1856 році королівський Львів уклав угоду з товариством DCGG щодо будівництва у Львові газівні для освітлення вулиць світильним газом. На заводський комплекс магістрат виділив ділянку в Краківському передмісті, де колись торгували худобою. Спорудження почалося у 1858-му, а відкрився завод 1 вересня того ж року. Світильний газ виробляли з кам’яного вугілля, яке завозили з Пруссії. Крім самого газу, отримували ще й такі продукти, як смола, аміак, кокс, нашатирний спирт.
Спершу завод складався з двох великих газгольдерів (стаціонарних газосховищ), споруди для гоніння та охолодження газу й адміністративного корпусу. Як передбачав контракт між німецьким товариством і містом, DCGG мало право на постачання впродовж 25-ти років газу для Львова й приватних осіб, після чого місто повинне було викупити газівню за ціною 16-кратної ренти. У 1883-му контракт продовжили на 15 років, а в 1898-му газівня безкоштовно перейшла в міську власність.
Після цього почалася активна розбудова комплексу, а спорудження нових ретортних печей і газозбірників допомогло масштабувати газову мережу й кількість газових ліхтарів зокрема. За проєктом архітекторів Каменобродзького та Лужецького збудували нові споруди в цегляному стилі, що характерний для промислової архітектури того часу.
Ще до початку ХХ століття газове господарство Львова проклало 40 км підземного газопроводу з чавуну – у центрі та в сторону залізничного вокзалу. Загалом оснастили 815 вуличних ліхтарів. Освітлювали найбільші міські інституції – ратушу, банки, школи, прокуратуру, готелі, музеї, театри, залізницю… Згодом газ провели і деяким приватним споживачам.
На початку 1900-х на території комплексу з’явилися коксові резервуари; помешкання для персоналу; лабораторія (там перевіряли якість газу); конюшня; котельня та магазини. У декорі цих будівель застосували елементи неороманського стилю та неоготики. Комплекс заводу періодично розширювали, розбудовували, модернізували. Наприклад, у міжвоєнний період розбудували котельню.
Ера «блакитного палива»
Перед Першою світовою війною, у 1914 році, біля селища Дашави, що за 12 км від міста Стрия, знайшли родовище сухого природного газу, однак бойові дії не дали змоги почати розробляти родовище. Лише у квітні 1921 року пошукова свердловина компанії Gazolina на глибині 395 м розкрила перший газовий поклад родовища. Наступного року збудували газопровід Дашава – Стрий завдовжки 14,4 км. Дашавське газове родовище офіційно ввели в експлуатацію 1924 року. Воно забезпечувало потреби в газі великого залізничного вузла Стрия.
Відтоді почалося становлення української газової промисловості, а створення регіональної системи прикарпатських газопроводів дало стимул до створення газотранспортної системи всієї України.
У 1929 році проклали газопровід Дашава – Львів завдовжки 68 км. Тоді в місті почалася ера «блакитного палива», тобто природного газу, а разом із ним прийшли печі на газі та водогрійні колонки. Потреба у виготовленні штучного газу з вугілля для потреб освітлення відпала.
Створення Львівгазу і нова газівня
Після Першої світової війни на території газового комплексу побудували фабрику, яка виготовляла аміак, згущену аміачну воду, нашатирний спирт, а також фабрику, що переробляла післягазову мазь.
Під час Другої світової газова промисловість Львова й області працювала насамперед на потреби війська. Цікаво, що восени 1939 року кількість газових ліхтарів на вулицях Львова перевищувала кількість електричних більш ніж удвічі: налічувалося 4100 газових ліхтарів, порівняно з 1950 електричних.
У 1940 році радянська влада націоналізувала газове господарство Львова і створила Львівгаз, через сім років реорганізувала його в трест, до складу якого увійшли газівня, управлінське приміщення, контора з експлуатації та збуту газу, контора будівельників Львігаззбуту, відділ постачання робітників та завод газової апаратури. Останній облаштували на місці міської газівні на Газовій, а нову газівню збудували на вулиці Золотій, що на Клепарові. Її експлуатація почалася в 1961 році.
Новий етап газифікації
Після завершення Другої світової почався новий процес газифікації Львівщини. Упродовж 1946–1950-х років проклали 60 км газопроводів, збудували 6 газорозподільних станцій, газифікували 11 сіл. З 1956 року запровадили газифікацію зрідженим газом. Газове освітлення в місті використовували до початку 1950-х років.
Центральна будівля старого заводського комплексу на Газовій зберігалася до 2010-х років. То була чотириповерхова цегляна споруда з неоготичними й неороманськими архітектурними елементами. З усіх споруд тієї газівні до 2010-х автентичний вигляд зберігся тільки в корпусу колишньої котельні, хоча й із прибудовами радянської епохи. У 2010-х усі будівлі перестали використовуватися за початковим призначенням. Наприклад, у приміщенні установок для охолодження розмістився ресторан, у регенераційному помешканні – розважальний клуб, а в адміністративному будинку – банк. Іншу частину будівель, серед яких і котельня, згодом знесли під житлову забудову.
У травні 2019 року на території Львівгазу почав працювати завод, що зайнявся проєктуванням та виробництвом обладнання для газорозподільних і газотранспортних систем. До 2020 року АТ «Львівгаз» стало підприємством, що постачає і транспортує природний і зріджений газ у Львівській області. Львівщина стала однією з найбільш газифікованих областей країни.
