У перший день повномасштабного вторгнення чоловік Оксани Дубик пішов захищати “Азовсталь”. 28 лютого зв’язок із ним було втрачено.
Проживши майже місяць в окупованому Маріуполі, Оксана разом із літнім батьком нарешті виїхала до Львова. Перші тижні мешкала в сина та майже не спала в очікуванні звістки від чоловіка. Згодом Оксана дізналась, що він живий і перебуває у полоні, – звільнені побратими бачили його в одному з бараків в Оленівці, пише сайт leopolis.name.
В Маріуполі Оксана Дубик залишила все звичне життя, зокрема власний будинок та улюблену роботу в будівельній компанії. На новому місці вона вже відчувала зневіру, коли раптово зустріла землячок Олену й Катерину – та разом із ними зважилась на відкриття квіткової крамниці. Вони вже кілька років займалися продажем квітів, тож запропонували Оксані разом відкрити крамницю у Львові.
Партнерки вклали у бізнес близько 100 000 грн. Це були всі заощадження, які вони вивезли з окупованого Маріуполя та могли собі дозволити виділити для справи. Квіткарня “Азалія” відкрилася у Львові на Городоцькій, 84. За словами Оксани, це вдалий вибір, адже там поблизу немає інших квіткових крамниць. Приміщення спочатку було у дещо занедбаному стані, тож жінки зробили там ремонт.
Як розвивався бізнес?
Невдовзі Катерина виїхала за кордон, тож Оксана з Оленою залишилися вдвох. Але згодом й Олена переїхала до Запоріжжя. Втім, вона продовжує займатися крамницею віддалено: веде фінансовий облік, подає заявки на гранти, а також веде сторінку “Азалії” на Facebook.
Оксана Дубик ж працює безпосередньо на місці. Раз або два на тиждень вона їздить на гуртовий ринок, закуповує квіти та привозить їх у крамницю. Оксана розповідає, що немає освіти флориста, тож під час закупки обирає квіти просто на свій смак. Які б купувала для себе, ті бере й для крамниці. Якщо людина запитує про рослину, а у магазині її немає, то наступного разу вона обов’язково буде.
Спочатку асортимент квіткарні був обмежений лише рослинами у горщиках. Адже щоб зберігати зрізані квіти, потрібен холодильник. Фонд Keep Going провів збір коштів, де охочі пожертвували понад 179 452 гривень.
Холодильну камеру для “Азалії” виготовили на замовлення, у розмірах, визначених спеціально для цієї крамниці. Через відключення світла камеру довго не запускали, але зараз вона вже працює: завдяки їй власниці розширили асортимент квітів, почали продавати букети, найняли флористку (також з Маріуполя) та запустили доставку квітів у всій Україні. А на додатково зібрані кошти придбали касове обладнання для крамниці.
Львів’яни підтримують крамницю
Вже за перші три місяці роботи в Оксани з’явилося чимало постійних покупців. Вона розповідає, що жителі сусідніх будинків повертаються щонайменше раз на місяць, щоб придбати нову рослину. Переважна частина покупців — жінки. Серед них багато панянок поважного віку: вони обирають не дуже дорогі рослини, але купують їх постійно. Молодші жінки, яким 30-50 років, можуть собі дозволити квіти за вищою ціною.
Заходять до крамниці й чоловіки. За словами Оксани, в Маріуполі вона майже не знала хлопців, які б цікавилися домашніми рослинами. Але серед львів’ян це більш поширене хобі: чоловіки чудово розбираються у вазонах.
Також до «Азалії» приходить багато молоді — зазвичай ті, хто побачив статті чи відео про Оксану у соцмережах або ЗМІ. У такий спосіб вони підтримують її справу.
Оксана підсумовує, що її досвід показує, що навіть під час війни можна запустити бізнес. Якщо докладати зусилля, то все вдається. Тим паче, якби не крамниця, то вона б цілими днями мучила себе поганими думками, хвилювалася за чоловіка. Але набагато краще витрачати свої сили на щось більш раціональне.
Після 200 днів полону
Чоловік Оксани перебував в полоні з травня 2022 року. Опікуючись квітковою крамницею, жінка водночас шукала можливості сприяти звільненню Ігоря: тримала зв’язок із близькими інших бранців, контактувала з профільними службами, писала листа Папі Римському. 1 грудня у новинах вона побачила фото з обміну полоненими та впізнала серед звільнених Ігоря. Згодом почула голос чоловіка в телефоні, вперше за десять місяців.
На момент російського вторгнення Ігор Дубик мав столярну майстерню та займався бджолярством. Намагався долучитися до батальйону “Азов”, де служив ще у 2014–2016 роках, але з бойовими товаришами не було зв’язку. Так він потрапив до ТрО. У квітні був тяжко травмований уламками гранати: дістав осколкові поранення обох ніг і перелом гомілкової кістки правої ноги. Опинився на “Азовсталі”, потрапив у полон, був доставлений в Оленівку – під час теракту вцілів сам, але втратив побратимів. Після 200 днів полону та 15 допитів був звільнений за обміном. Зустріч з українським прапором стала незабутнім моментом на все життя.
Коли чоловік повернувся з полону, Оксана зосередилася на догляді за ним, тож згодом відійшла від управління квітковою крамницею – наразі нею керує її колишня партнерка Олена. Оксана каже, що квіткова справа врятувала її в тяжкий період життя, допомогла не опускати руки. Відтак вона вдячна благодійникам за підтримку. Ігор Дубик після операції та відпустки повертається на службу. Ще під час полону він вирішив, що по перемозі відкриє власну пекарню, та навіть зробив прорахунки на двох аркушах паперу. Тож Оксана вже виношує плани нової справи.
Сім’я Дубик не єдиний приклад успішної зміни професії. Про те, як розвідник із Львівщини став квітникарем, читайте в матеріалі.