Медова печера, або легенда про скарб короля Данила

Колись на території львівської Майорівки працювала каменоломня, звідки видобували камінь для міських будівельних потреб. У ній 1850 року видовбали печеру, яку назвали Медова або Медунка. Така назва походять від жовтуватого, як мед, кольору вапняку, у залежах якого створили печеру.

Загальна довжина ходів цієї печери сягає до 56 метрів, середня висота – 4,5 м, середня ширина – 8,5 м. Печера складається з двох великих зал, які з’єднані між собою вузьким проходом. Ті, в свою чергу, поділяються на чотири кімнати. В одну з них дістатися дуже важко. В першій залі можна побачити колону із каменю, яка підпирає склепіння. Вапняк, в товщі якого зроблено першу залу, має жовтуватий, медовий колір. В другій залі є дуже вузька кількаметрова ділянка, подолати яку можна лише проповзаючи, пише leopolis.name.

У печері налічують дев’ять видів кажанів. Найчастіше тут можна натрапити на нічницю велику, нічницю водяну, вуханя звичайного та широковуха звичайного. Також зустрічаються рідкісні види кажанів, що відомі для Медової печери лише за поодинокими знахідками, зокрема, нічниця гостровуха, нічниця довговуха, нічниця війчаста, вухань австрійський, пергач пізній.

Що писали про печеру історики?

Деякі відомості про печеру подають у своїх виданнях відомі історики та дослідники Львова.

У своєму довіднику «Провідник по Львові» Микола Голубець писав:

«За Погулянкою і броваром Кляйна лежить чарівна «Медова печера» зложена з двох обємистих комор получених поміж собою. Назва печер походить від медової краски її каміння. Відкрито її щойно перед кільканайцяти роками при нагоді ломання каміння».

У брошурі Przyroda Lwowa, jej osobliwości i zabytki, виданій 1914 року, Медову печеру віднесли до списку найцінніших пам’яток природи в околицях Львова.

Історик Іван Крип’якевич у своїй книзі «Історичні проходи по Львову» писав, що в цій котловині є сліди невеликого цвинтаря: на цьому місці в 1914–1915 роках російські воєнні суди виконували засуди смерті й хоронили тут розстріляних.

Легенди Медунки

Медунка, як і майже всі печери, багата на легенди. Найбільш відома з них про те, що один мельник зі Львова, в якого був свій млин на Полтві, якось дізнався про скарб короля Данила та почав його шукати. Йому вдалося знайти в печері камінь із вказівним знаком у вигляді хрестика. Відступивши від каменя на три кроки у південному напрямку, мельник почав копати.

Коли врешті він добрався до скрині зі скарбами, з-під землі вискочив дідок із довгою бородою і закричав: «Біжи додому! Твій млин горить!». Мельник оглянувся і побачив удалині вогонь і дим. Він відразу ж кинув лопату й побіг до свого млина. Коли добіг, побачив, що жодної пожежі нема, а млин цілий. Чоловік зрозумів, що його обманув дух, що охороняв скарби, і повернувся назад у печеру. Там він із подивом побачив, що від ями, яку він викопав, не залишилося і сліду. Більше спроб шукати скарб мельник не робив.   

Ще одна легенда про те, що колись у печері жив змій. Місцевим переможником ящера став не лицар, не святий і навіть не старець-пустельник, а звичайний хлопець-ремісник Грицько.

Кілька слів про Майорівку

Місцевість Майорівка, де розташована печера, майже з усіх боків оточена лісовими масивами: з півночі, сходу та південного сходу – Винниківським лісопарком, із заходу – лісопарком «Погулянка».

Її назва пов’язана з ім’ям мешканця Краківського передмістя, ботаніка Йозефа Маєра, який у середині ХІХ століття облаштувався у мальовничій, оточеній лісами місцевості Львова. Згодом від імені колоніста ця територія отримала назву Маєрівка, а потім трансформувалася у Майорівку.

У 1870–1880-х роках австрійська армія тут спорудила форти. Залишки земляних укріплень п’ятикутної форми збереглися в лісовому масиві. У 1930-х Майорівку придбав Андрей Шептицький і створив тут відпочинкову оселю для студентів Львівської греко-католицької семінарії та Богословської академії.

Get in Touch

.