До війни у Львові активно зводили новобудови. Останні з’являлись як гриби після дощу. Критики такого явища наголошували на тому, що це чинило згубний вплив на екологію міста, призводило до зменшення “зелених зон” Львова. Проблема озеленення міста не нова. У австрійську добу та радянський період із Львова прагнули створити місто-сад, однак концепцію так й не реалізували, пише leopolis.name.
“Місто-сад” Говарда та його наступників
Вважається, що батьком концепції міста-саду був британський соціолог Ебенізер Говард, який прагнув створити ідеальне місто, де б люди жили у гармонії з природою. Британця спонукало створити свою концепцію те, що наприкінці ХІХ ст. у Лондоні активно будували нові підприємства та будинки, не замислюючись над зеленими зонами та зонами відпочинку.
У 1898 р. Говард опублікував свою відому книгу “Міста-сади майбутнього”, де описав утопічне місто котеджного типу. У такому місті мали будувати невисокі будинки з палісадниками, виростити багато садів та зелених насаджень. Таке місто мало схему кола, поділеного на шість секторів, з населенням не більше 30 тис. осіб. Хоча ідея Говарда не знайшла підтримки у міської влади Лондона, знайшлись його послідовники, зокрема Барі Паркер та Раймонд Енвін. Останній спроєктував місто Летчворт, яке було збудоване 1903 р. У 1920-х рр. в містечку мешкало 14 тис. осіб.
Концепцію Говарда вдосконалив Е.Калпін, який провів чітке розмежування між термінами “місто-сад”, “садове передмістя” та “поселення сад”. На думку Калпіна, містом-садом був населений пункт з промисловою та сільськогосподарськими зонами, оточений поясом відкритих полів.
У Німеччині містом-садом можна вважати поселення Хеллерау (поблизу Дрездена), яке почали будувати у 1909 р. Архітекторами проєкту стали Ріхард Рімершмід, Генріх Тесенов, Герман Мутезіус. Їм вдалось прокласти дугоподібні вулиці (зважаючи на горбистий рельєф), поєднати природу з архітектурою.
В США концепцію міст-садів розвивали архітектори Кларенс Стейн, Генрі Райт і Кларенс Перрі, які запропонували новітній підхід у проектуванні такого типу поселення. Вони висунули ідею “суперблоків” – переважно житлових кварталів, згрупованих навколо внутрішніх паркових зон та розділенні транспортного та пішохідного руху задля посилення безпеки. Будівлі у таких містах були спроєктовані на паркові зони. У 1936 р. з’явилось поселення Чатем, а у 1941 р. – поселення Болдуін-Хіллз.
На українських теренах, експериментальні поселення були збудовані у Запоріжжі, на Одещині (Костянтинівка). Нажаль проєкт не став популярним.
Початок озеленення Львова
Краєзнавці зазначають, що озеленення Львова розпочалось у 1820-х рр. – зелені насадження розміщували кільцями навколо центральної частини міста. Це були Губернаторські та Гетьманські вали за міськими мурами. Друге зелене кільце утворювали сади, парки, сквери та зелень вулиць, а третє – приміські ліси. Різноманітний рельєф міста (горби, вали, яри, інше) створював чудові паркові пейзажі. У м. Львові першими в Україні з’явилися айлант високий, робінія звичайна, гіркокаштан звичайний, а також високодекоративні чагарники, передусім хвойні.
Озелененням міста займався Карл Бауер, який обіймав посаду інспектора міських плантацій. Він висував ідею збільшення зелених зон та відкритих палісадників. Якщо ж розглядати термін “палісадник” за інженерним словником 1771 р., то це паркан, зроблений з товстих пластин чи паль висотою до 2,7 м, вкопаних та згуртованих поперечними брусами на відстані одна від одної на 5 см.
Проєкт Арнольда Рерінґа
Поступово на зміну огорожам, висотою понад два метри, прийшли невеликі цегляні “бордюри” (до 1,2 м) прикрашені клінкерною цеглою, або характерним для функціоналізму тиньком та фактурою. Декоративним елементом для таких огорож часто ставала сталева труба, або інший профіль, що завершував площину “бордюру”. У палісадниках висаджували декоративні рослини, квіти.
Відбулась еволюція й в огорожах – на зміну дерев’яним парканам прийшли металеві (ковані та литі), природний камінь, цегла, бетон. Відомими підприємцями з виготовлення огорож були Ян Дашек, Михайло Стефанівський та інші.
Велику роль в озелененні Львова відіграв Арнольд Рерінґ, який перебував на посаді інспектора міських плантацій Львова протягом 1881 – 1913 рр. Він доповнював парки, сквери архітектурними формами. Серед проєктів садівничого можна назвати Стрийський парк, який Рерінґ облаштовував впродовж 1877 – 1894 рр. Пагорби засаджували рідкісними кущами та деревами, розбивали алеї, планували галявини. У парку можна було побачити каштани, вільхи, дуби, ялівці, американські сосни та інші види рослин. Усього було висаджено понад 40 тис. дерев.
Авторству відомого садівничого належить й Личаківський парк, який постав на місці піщаних та глиняних кар’єрів, які просто засипали. У парку росли чорні сосни.
Популярність ідей Рерінґа та багато проєктів реалізованих майстром можна пояснити тим, що система зелених насаджень садівника чудово вписувалась в архітектуру міста. Майстер міг підлаштувати насадження під будь-які форми рельєфу. Вдалим було поєднання різних видів рослин.
Окремі елементи міста-саду
У Львові можна знайти чимало забудов, створених за концепцією Говарда. Яскравим прикладом слугує район Софіївки (вул. Панаса Мирного, Стрийська, Ярославенка), де можна знайти малоповерхові вілли з палісадниками. У районі Нового Світу (вул. Котляревського, Мельника, Коновальця) дерева поблизу будинків висаджували таким чином, щоб вони не заважали освітленню осель.
Мальовничі вілли розкидані серед зелених насаджень можна побачити у районі так званої Кастелівки (вул. Генерала Чупринки). У міжвоєнний період озеленювати почали не лише окремі вілли, а й цілі комплекси та багатоквартирні будинки. Для огорожі таких забудов використовували сітку-рабицю. Яскравий приклад таких споруд – комплекс Професорська колонія.
Радянський час та сьогодення
Озеленення Львова продовжувалось й в радянський період, мало свої особливості. Якщо у довоєнному Львові велику увагу приділяли озелененню вілл та окремих місць (парків, скверів), то у радянському Львові, де було побудовано багато промислових підприємств та багатоповерхових будинків, слід було подбати про прибудинкові території та вулиці.
На радянських світлинах можна побачити клумби у центральній частині міста, поблизу Пагорба Слави. Візитною карткою Площі Ринок стали відомі каштани.
У сучасному Львові існує три типи насаджень – 1) загального користування (сквери, парки, сади) – Стрийський, Личаківський парки, Високий Замок та інші; 2) спеціалізовані парки (Шевченківський Гай, Знесіння, Пагорб Слави, інші); 3) насадження обмеженого використання (території монастирів, лікарень, навчальних закладів).
З 2021 р. у Львові запровадили посади садівничих. Кожна така особа слідкує за станом озеленення у певному районі, за який несе відповідальність. Міським садівничим вдалось впровадити нові тенденції у плануванні квітників. Це можна побачити на клумбі біля Ратуші, на вул.Чернівецькій. Вдалось закласти Сад пам’яті ветеранів АТО/ООС.
Концепцію місто-сад у Львові вдалось реалізувати лише частково, в окремих районах. Створюючи нові споруди забудовникам та архітекторам слід згадати про ідеї Рерінґа та інших фахівців, які займались озелененням міста.
