У Львові підприємство водопостачання працює з 1901 року. Сучасний “Львівводоканал” почав функціонувати у 1992 році. Однак історія водопостачання у Львові розпочалась ще у середньовічну добу, пише сайт leopolis.name.
Гравітаційний водогін
У місті Лева перший гравітаційний водогін було створено наприкінці 13 століття. А у 19 столітті у Львові активно почали з’являтися різноманітні підприємства. Це підштовхнуло місцеву владу до дій. У 1890 році львівський магістрат прийняв рішення взяти річку Полтву в труби. Також було споруджено низку каналізаційних колекторів.
У 1893 році влада Львова почала створювати проєкт централізованого водогону. Це передбачало постачання води до міста з підземних водоносних шарів, які були у селі Воля Добростанська. У 1898 році проєкт був остаточно затверджений. При будівництві магістрального водогону Воля Добростанська – Львів були використані чавунні водогінні труби, які виготовив консорціум Першого галицького акціонерного товариства вагонобудування із Сянока та Вітковіцького гірничого заводу.
Комплекс водогону
Новий водогін урочисто відкрили у 1901 році. Про цю подію писала уся львівська преса. Церемонія відбулася на площі Адама Міцкевича. Адже саме там стояла криниця, яка була оздоблена зеленню та національними прапорами.
Згодом після будівництва напірного водогону було збудовано комплекс Міського закладу водогону у Львові. Він був розташований на вулиці Зеленій. Початково тут була помпова станція. Навколо вулиці були встановлені резервуари для води з яких вода надходила у міську мережу.
Було виділено певні об’єкти, які складали комплекс нового Львівського водогону. Це був водозабір у Волі Добростанській, помпова станція, магістральний напірний трубопровід, міська мережа водогону, нижня зона водогону, помпова станція верхньої зони і резервуар верхньої зони.
Загалом водопровідна система у Львові складалася із двох систем, а саме з циркулярної та з відводної. Одразу використовували дві системи, адже була містка забудова. У центральній частині міста було замкнуто кільця водогону.
У 1902 році було проведено понад 3000 підключень з вуличних труб до будинків. У квартирах було встановлено лічильники. Міський напірний водогін розглядався владою міста Львова в першу чергу як джерело чистої питної води. Для промислових цілей планували використовувати міські води, непридатні для пиття, отож підприємства брали технічну воду із місцевих водозаборів та колодязів.
Водонапірна вежа
Першу водонапірну вежу було встановлено у Стрийському парку. Потреба в такій споруді виникла через те, що не було чим поїти худобу, а ресторани не мали води. Висота вежі становила 18 метрів, а об’єм резервуара сягав 60 кубометрів.
У 1933 році на Новому Львові звели дві водонапірні вежі. Висота вежі сягала 380 метрів над рівнем моря. У 1976 році вежу у Стрийському парку переробили на заклад.
Помпи-качалки
До будівництва напірного водогону, у Львові було створено цілу мережу артезіанських свердловин із механічними насосами – помпами-качалками. У 90-х роках ці помпи функціонували на Краківському ринку та у Львівській обласній клінічній лікарні. У 2014 році їх також використовували на Галицькому базарі.
У 2022 році після російських ракетних ударів виникли проблеми з електропостачанням. Тож “Львівводоканал” повідомив, що у місті запрацювали 12 помп-качалок, які викачують воду прямо з свердловин. Помпи не брали воду з міської мережі водопостачання, а були абсолютно автономними. Усе це було зроблено для того, аби жителі міста були забезпечені водою.
