Лише за 15 хвилин від метушливої і гамірної площі Ринок розкинулися місця, схожі за своїми краєвидами на Карпати, які ще пам’ятають прадавню історію Львова. Знесіння, або Кайзервальд — одна з найдавніших і наймальовничіших місцин, що потребує опіки та захисту. Регіональний ландшафтний парк «Знесіння» створили 1993 року, щоб зберегти й відновити природно-історичні пам’ятки прилеглих територій. Він займає площу 312 гектарів, але разом з охоронною зоною виходить цілих 785,7 гектара, пише leopolis.name.
Колиска давнього Львова
Колись давно, в минулі часи існувала традиція називати підвищені місця Знесінням, присвячуючи їх травневому християнському святу Вознесіння. Подібні місцевості з такою назвою є на Тернопільщині та коло Перемишля. Таку ж назву носить і неймовірно гарна церква Вознесіння на вулиці Старознесенській, і давнє село, яке згадується в архівних записах ще з XV cтоліття.
Узгір’я та долини Знесіння ще здавна приваблювали людей. Ця територія згадується у літописах з 1469 року, але задовго до цього, ще в IX–XI столітті тут вже були укріплення-городища та святилища-капища наших предків. Окремі поселення існували в цих місцях ще з доісторичних часів — від IV–II тисячоліття до н.е. На Знесінні було знайдено сліди семи давніх поселень, зокрема на горі Баба-Род, коло старого цвинтаря і на території Музею народної архітектури та побуту «Шевченківський гай», що займає значну частину території лісопарку.
Існує альтернативна версія історії Львова, що давнє місто виникло саме на території Знесіння, звідки король Казимир ІІІ переніс його в околиці площі Ринок. Кілька років тому в підніжжі гори Лева знайшли рештки якоїсь споруди, імовірно, сторожової вежі княжого періоду.
Камінь, пісок та глину, які видобували на Знесінні в кар’єрах і каменоломнях, застосовували для будівництва храмів, укріплень та будинків Львова. Отже, наше місто виникло з території Знесіння, звідки і почалася його довга, складна історія.
У період визвольної війни 1648–1654 років козаки Максима Кривоноса штурмували Високий Замок саме з околиць Знесіння, є версія, що сам Кривоніс був поранений і похований десь тут. А з початку XX століття на цвинтарі Старого Знесіння збереглася єдина у Львові не знищена могила українських січових стрільців, які полягли за молоду Українську республіку…
Гори — не гори, море — не море…
На території Знесіння є і гори, і море, втім, не зовсім справжні. Рельєф цієї місцевості надзвичайно мальовничий: рівнини, яри, балки, гори… Хоча гори — це занадто голосно сказано, швидше горби. Втім, деякі з них досить високі та стрімкі, з них відкриваються чудові краєвиди Львова та околиць, а назв вони мають багато і часто переплутаних.
Насамперед, це гора Лева, Лиса, Піщана або Піскова заввишки 389 метрів над рівнем моря, на якій височіє хрест на честь полеглих афганців. Її овіюють безліч легенд і міфів про шабаші відьом, про лицарів короля Данила, про печеру лева, який колись наводив на всіх жах, про криницю самогубців та циганську кузню…
Що тут було насправді, так це каменоломня, яка наприкінці ХІХ століття ледь не знищила саму гору. На щастя, за неї вступився історик Ісидор Шараневич, завдяки якому унікальну пам’ятку вдалося зберегти. Кажуть, що тоді в ній ще можна було побачити залишки печери… А в літописах є згадки, що 1647 року на горі стояв камінь з написом «Lapis leonis», що означає «камінь лева». Хтозна, можливо, саме тут жив лев, який потрапив на герб Галицьких земель і дав назву нашому місту?..
На Знесінні є також гора Зміїна, схожа за формою на дракона (377 метрів), Вовча або Стефана (376 метрів), Чернеча та інші. Це все останцеві пагорби, складені вапняками, пісковиками та залишками прадавнього моря. Вони містять палеонтологічні рештки давніх викопних тварин.
Уявіть собі, що в крейдяний період мезозойської ери, більш ніж 70 мільйонів років тому, на території нашого міста було тепле море — океан Тетіс, переповнений головоногими молюсками, амонітами та белемнітами, були й величезні акули-мегалодони розміром з автобус! На дні моря нагромаджувалися скелети і панцирі відмерлих тварин, скам’янілі мушлі, залишки морських їжаків, губок, морських жолудів та інших організмів, тож на горах і у кар’єрах досі можна знайти сліди прадавнього моря. На Знесінні збереглися залишки скам’янілих червоних водоростей — літотамній, з яких складені Бермудські острови, а Червоне море саме завдяки їм має такий унікальний колір.
На схилі Знесіння, що прилягає до старого цвинтаря, було знайдено залишки близько 50 видів тварин. Серед них були рештки як дрібних тварин (родичів сучасних жаб, ящірок, хом’яків, мишей), так і великих звірів. Важко повірити, але по території сучасного Львова колись бігали мамути (мамонти), волохаті носороги, північні та гігантські олені з розмахом рогів до 3,5 метра, шаблезубі тигри, печерні леви, ведмеді та гієни, дикі коні-тарпани, бізони тощо.
Баба, дід і Світовид
Гора Баба-Род заввишки 294 метри над рівнем моря — дуже особливе сакральне місце, розташоване так, що туди навіть потрапити важко, не знаючи певної стежки. Вона має унікальну плоску вершину, звідки відкривається чудовий краєвид на місто і навколишні села. Тут було капище Рода і Рожаниці. Казали, що колись на цій горі і сусідній, де зараз церква Вознесіння, стояли кам’яні боввани «Баба» і «Дід». Згідно з давніми уявленнями, коли баба з дідом сварилися, гримів грім і блискали блискавки.
Одним з найцікавіших місць, що розташоване на межі лісопарку та скансену «Шевченківський гай», є Світовидове поле — городище VІІІ–ХІ століття, де збереглася система валів, ровів та доріг, а під час розкопок були знайдені жертовні ями, кераміка тощо. Це капище, присвячене язичницькому богу Святовиту (Світовиду) — богу сонця, мудрості, родючості, перемоги, який мав чотири обличчя і їздив на білому, як день, коні. Головне місце поклоніння Святовиту містилося на острові Рюген у Німеччині, пізніше в християнстві його частково замінив Святий Вітт, якому, скажімо, в Празі присвячений головний храм. А в Україні статуя Світовита була знайдена 1848 року в річці Збруч і вивезена до Краківського археологічного музею. Цікаво, що в районі Знесіння з боку вулиці Личаківської в одному з будинків є вмурований ідол з чотирма обличчями…
Шестигранна церква і дитячий цвинтар
У Кривчицях коло церкви святого Іллі були виявлені сліди слов’янського поселення VIII-IX століття і залишки вежі-донжону, вочевидь, на її місці було святилище Перуна, якого в християнстві змінив святий Ілля. Його церква стоїть там і дотепер, але вона унікальна — шестигранна, бо збудована на підвалинах давньої сторожової вежі.
А на місці церкви святого Йосафата і всіх українських мучеників на вулиці Довбуша колись був… цвинтар. Тут з ХVІ століття ховали дітей, померлих від чуми, і їхні душі відлітали «…за море, до Велеса». Тож, імовірно, на цьому місці було капище бога Велеса, а потім 1607 року збудували костел святого Войцеха. До речі, тут 1704 року зупинявся шведський король Карл ХІІ і планував захоплення Львова. Зараз при церкві діє згромадження Мілес Єзу — Воїнства Христового, заснованого ірландськими монахами. А чеська малярка Міла Міна 2002 року розписала церкву, як писанку, стінописом, дещо схожим на комікси.
Тож, вочевидь, ми маємо на Знесінні унікальний комплекс прадавніх язичницьких святилищ, які утворюють за формою майже чіткий ромб…
Далі буде…
