Історія громадських туалетів Львова

Однією з гострих проблем сучасного Львова є проблема дуже малої кількості громадських вбиралень. До війни та пандемії коронавірусу місто щорічно відвідували сотні тисяч туристів і обмежена кількість туалетів викликала дискомфорт. Проблема не нова, й у різні часи місто зіштовхувалось з нею, пише leopolis.name.

Середньовіччя та перші туалети

Історики стверджують, що Середні віки стали справжнім випробуванням для жителів міст у плані гігієни. Громадських вбиралень не було, як і не було водопроводів. Тваринні та людські фекалії та інші відходи опинялись просто на вулицях. Це створювало не лише нестерпний сморід, а й ґрунт для розповсюдження жахливих епідемій.

Ситуація дещо покращилась у Новітні часи. Річ у тім, що у Львові почали усувати старі фортифікації, споруджувати численні сади, парки та сквери (Високий Замок, Гетьманські Вали, Єзуїтський сад). Відчинялось багато різноманітних закладів громадського харчування, включаючи ресторани. Саме при таких закладах й відкривали перші туалети, які були примітивними – дерев’яна чи кам’яна будівля з вигрібною ямою. Дуже часто такі вигрібні ями не були мурованими, тож фекалії потрапляли просто у ґрунт. Не важко здогадатись, що громадяни справляли свої потреби у місцях, які знаходились поза людським зором.

Кардинальні зміни

Ситуація почала кардинально змінюватись після того як у 1870 р. міська влада видала постанови, за якими наказувала створювати вбиральні у парках, скверах та інших місцях громадського відпочинку. У 1889 р. було створено до десяти різних проєктів та почалось їх спорудження.

У 1893 р. громадський туалет за проєктом Яна Кжижановського з’явився на Високому Замку, поряд з будинком садівника. Туалет являв собою дерев’яну споруду, встановлену на цегляному фундаменті. Вбиральня мала муровану вигрібну яму.

        В добу Австро-Угорщини та Речі Посполитої

Відомо, що вже туалети, які змонтували на території Крайової виставки 1894 р. були під’єднані до каналізації. Однак лише після того, як в експлуатацію здали міський водогін (1901 р.), у вбиральнях почали застосовувати ватерклозет, тобто зливати воду. Громадські туалети планували встановити навіть поряд з трамвайними зупинками.

На початку XX ст. на площі Ринок свій заклад “Атляс” мав Едзь Тарнавський. У його закладі знаходився туалет, яким користалось багато громадян. Згодом чоловік запровадив плату за послуги. З того часу львів’яни свої візити до туалету називають “візитами до пана Едзя”.   

Незважаючи на те, що Перша світова війна завдала величезних руйнувань, перервала розвиток будівництва, вона позитивно вплинула на розвиток громадських туалетів. Такі споруди створювали у вигляді підземних вбиралень. Підземні туалети з’явилися у підвалах Ратуші, поблизу Гетьманських Валів та Стрілецькій площі. Кілька споруд спроєктував професор Львівської Політехніки, спеціаліст із залізобетонних конструкцій Ян Богуцький.

Після війни у Львові продовжували споруджувати громадські вбиральні. Підземний туалет постав на сучасній вул. князя Романа, у 1938 р. – у парку Костюшка. Окрім підземних споруд, встановлювали й металеві – із звичайного листового заліза та гофрованого оцинкованого заліза (павільйони). На Янівському цвинтарі громадська вбиральня взагалі була спроєктована як невеличкий мурований будиночок.

Підземний туалет на вул. князя Романа (сучасний вигляд)

Не зважаючи на появу нових туалетів, міська влада не змогла створити розгалужену мережу вбиралень. Через це люди справляли свої потреби на подвір’ях багатоквартирних будинків, на спорудах де йшло будівництво або ремонт. Варто зазначити, що всі туалети були платними. Однак навіть зважаючи на це, на будівництво нових споруд постійно не вистачало коштів, тому й не вдалось створити мережі.

Радянські часи

Протягом 1944  – 1991 рр. нові туалети постали у Шевченківському Гаю, поряд із стадіоном “Дружбою”, в парку ім. Богдана Хмельницького. Функціонували громадські вбиральні на проспекті Свободи, біля Лялькового театру, поряд з Ратушею.

Громадські туалети функціонували на всіх міських базарах. Знаковою подією в історії громадських вбиралень міста стало відкриття туалетів в Личаківському парку. Один з них знаходився поряд з стадіоном “Скіф”, а інший – поряд з кінцевою зупинкою трамвая №2 по вул. Пасічній.

Частину громадських вбиралень в радянські часи реконструювали – зробили ремонт або санітарну побілку. Та у комуністів теж не було концепції розміщення громадських вбиралень. Проблема з туалетами загального користування не була вирішена. 

Сучасність

Після 1991 р. міській владі Львова у спадок залишились ті самі проблеми, які були й в попередні часи. У 1990-х рр. більшість громадських туалетів Львова занепали, мали жалюгідний стан, а до середини приміщень можна було зайти лише стримуючи подих або затуляючи ніс.

Яскравим прикладом такого занепаду став туалет на кінцевій зупинці трамвая №2 (вул.Пасічна) – поржавілі стічні труби, побита плитка. Якщо доглядальниця туалету не прибирала приміщення, то на підлозі були цілі калюжі сечі – протікали керамічні конструкції, свою потребу справляли аби як відвідувачі у стані алкогольного сп’яніння. Частина перехожих справляли свої потреби за будівлею туалету, подалі від людських очей.

Громадський туалет на кінцевій зупинці трамваю №2

Незважаючи на величезну кількість туристів, студентів та постійне зростання населення міста, проблема з громадськими туалетами не вирішувалась десятиріччями. Більшість вбиралень, які перетворились на справжні “кімнати жаху”, влада зачинила. Так зникли туалети біля Лялькового театру, на Пасічній, у Шевченківському гаю.

У 2011 р., згідно з даними міської СЕС, на 1000 осіб повинен був функціонувати один туалет. Виходячи з того, що населення міста перевищувало 700 тис. осіб, у місті повинні були діяти понад 700 вбиралень.  Дуже цікавий аналіз провели журналісти видання “Tvoemisto.tv”, які стверджували що у місті з 20 громадських туалетів придатними до використання було лише п’ять.

Місцева влада намагалась вирішити проблему за рахунок біотуалетів. Останні масово розміщали під час різноманітних масових закладів – концерти, виставки, ярмарки. Це зовсім не вирішило проблеми.

В Інтернеті можна знайти багато інформації про те, що на проспекті Свободи незабаром встановлять модульний громадський туалет, створений за останніми технологіями. Щоправда вартість такого туалету становитиме понад 5 млн. гривень. Подібні об’єкти планують встановити також на вул. Степана Бандери та у парку ім. І.Франка.

Проєкт модульного туалету

Громадські активісти, спеціалісти з архітектури та урбаністики пропонують міській владі різні вирішення проблеми, зважаючи на досвід європейських країн. У Польщі можна скористатись як платним громадським туалетом (2-5 злотих) так і безкоштовним (біотуалет, вбиральні у торгових центрах, кінотеатрах). Досить оригінальний туалет для чоловіків вигадали у Нідерландах – пісуари прикріплюють просто до дерев. Такі пристрої прикріплені до бака або каналізації.

Громадські туалети у Нідерландах

Винахідники розробили навіть портативний переносний міні-туалет, який не викликає неприємного запаху та зручний у користуванні. Він складається з пластикової сумки, наповненої абсорбентними полімерами, які перетворюють сечу в гель. У згорнутому стані такий туалет має розмір як плитка шоколаду. Туалет можна викинути у сміттєвий контейнер, оскільки він не забруднює навколишнє середовище.

Get in Touch

.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.