У новітній історії Львів асоціюється радше з культурною столицею, аніж промисловим осередком. Однак так було не завжди: до розпаду СРСР місто відігравало вагому роль у індустріальній економіці – від виробництва спиртових напоїв і до створення ракет. Про деякі важливі промислові підприємства тогочасного Львова далі на leopolis.name.
Значуща сторінка історії
Ще в період до світових війн, незважаючи на відсутність великих класичних індустріальних заводів, промисловість Львова існувала на дуже достойному рівні. Розвиток передових виробничих технологій в австрійські та польські часи дозволив потім радянському керівництву перетворити місто на впливовий індустріальний центр.
Однак, якщо довоєнна австрійська та польська промисловість Львова у свідомості львів’ян викликає позитивні асоціації, то промисловість радянського часу – як щось маргінальне. Це зумовлено впливом радянської пропаганди, яка завжди прагнула підкреслити розрив між колишнім і новим Львовом. Насправді ж більшість підприємств, створених у радянський час, базувалися на тих, що з’явилися ще до світових війн. Соціалістичне виробництво продовжувало й переймало традиції колишніх закладів. У будь-якому разі, вони є важливою частиною історії Львова, а маргіналізація радянської індустрії міста і швидке її забуття – зневажливе ставлення до минулого.
Саме тому, у ХХІ столітті активізувалися екскурсії на Підзамче – колишній осередок старих фабрик і заводів. З такої ж причини в будівлі трамвайного депо проводять мистецькі події, а колишній консервний завод, що відомий як «Фабрика повидла», перетворили на культурний центр. Крім того, у порожніх корпусах Львівського заводу радіоелектронної медичної апаратури розмістили крафтові майстерні та офіси креативних бюро.
Алкогольний експортер
Важлива галузь промисловості тогочасного Львова – харчова. Це обумовлено статусом міста як центру сільського регіону, що збирав продукцію з навколишніх великих і малих господарств, які становили 1/3 усього львівського виробництва.
Показовою історією успіху харчового підприємства довоєнного часу є лікеро-горілчаний бренд J. A. Baczewski. У XVIII столітті галицькі селяни мали зобов’язання щороку купувати певну кількість горілки, а якщо цього не робили, то відпрацьовували її вартість. Це сприяло розвитку алкоголізму, проте й розвивало алкогольну індустрію. У 1782 році єврей Лейба Бачелес відкрив на вулиці Ягеллонській (Гнатюка) мануфактуру, де переробляли зерно на горілку, що і стало початком бренду J. A. Baczewski.
Напої, виготовлені на фабриці, очищувалися від неприємного запаху та присмаку самогону завдяки додаванню трав. Фабрика користувалася надзвичайною популярністю і отримувала королівські привілеї.
Після смерті Лейби його правонаступниками стали дружина Хана й син Маєр. Вони перенесли підприємство на місцевість Знесіння, поближче до інших спиртових заводів. Маєр придбав дороге ірландське обладнання і продовжив виробляти напої найвищої якості в Галичині. Тоді горілку пили всі: і бідняки, і аристократи (навіть сам Франц Йосиф І). У 1834-му фабрика зайнялася виготовленням не лише горілки, а й лікерів і гірких настоянок.
Цілу горілчану імперію зумів побудувати член цієї династії – Юзеф Бачевський. Він єдиний зі свого роду зосередив увагу на промоції бренду. Рекламну кампанію розпочав із продажу горілки у львівських закладах, куди приходила тогочасна еліта. Також Юзеф активно долучався до міжнародних виставок, розміщував публікації про напої в пресі, на засобах зовнішньої реклами тощо. Рекламні матеріали були настільки естетично оформлені, що деякі містяни навіть їх колекціонували.
Крім того, для збільшення продажів Юзеф розливав горілку в кришталеві маленькі пляшечки, які роздавали на вулицях безкоштовно. Найбільш оригінальним маркетинговим ходом стало спорудження павільйону у вигляді піраміди з пляшок фабрики для Галицької крайової виставки 1894 року, на яку зібралися відвідувачі з усього світу.
Фабрика була чи не найбільшим експортером львівської продукції. Напої вирізнялися вигідною ціною, високою якістю та чистотою, відповідали всім європейським стандартам.
Усе змінилося з приходом Другої світової війни: внаслідок бомбардування Львова фабрику Бачевських знищили. Її власників у 1940 році розстріляли НКВДисти, деякі члени знаменитого роду встигли виїхати до Австрії, де у Відні на деякий час відновили підприємство. Через понад 70 років після знищення німцями фабрики у Львові відкрили «Ресторацію Бачевських» у пам’ять про відомий на весь світ горілчаний бренд.
Фабрика консервів
Ще один приклад довоєнної харчової продукції Львова – фабрика консервів (Fabryka konserw Zygmunta Ruckera). Її історія почалася в 1887 році, коли підприємець Ян Рукер успадкував від свого батька фабрику супових концентратів. Молодому й амбітному Яну спершу не щастило, адже розвиток фабрики припав на час, коли до Львова регулярно доставляли залізницею австрійську продукцію.
Для подолання конкуренції Рукер застосував модерні технології: створив при фабриці підсобні господарства й ферми, продукти яких відповідали європейським вимогам, а крім того, виконував замовлення для австрійської армії. У такий спосіб Рукер зумів вибороти статус унікального армійського постачальника й випередити відому німецьку фірму Knorr.
Сільгосптехніка, електроприлади та військове обладнання
Ще перед 1850 роком на Личакові відкрили фабрику сільськогосподарських машин, котлів і помп. Тоді це було найбільше підприємство такого типу в Галичині. У 1886-му її перенесли на Підзамче, вулицю Жовківську. Тут також виробляли обладнання для спиртово-горілчаних заводів, протипожежне устаткування, насоси тощо.
Оскільки великих індустріальних сировинних ресурсів у той час не було, львівські промисловці взялися за створення електроприладів. У 1930 році виникло товариство «Контакт», що займалося виробництвом електролічильників, побутових приладів, а потім стало базою для радянського Заводу вимірювальних приладів.
У 1957-му його перетворили на Львівський телевізійний завод, а ще згодом – на завод «Електрон». Цікаво, що в 1970-х роках радянське керівництво відправляло на Кубу телевізори, вироблені на «Електроні», де їх пакували у тамтешні коробки і видавали за продукцію вигаданого заводу з іспанською назвою. У 1970–80-х приладобудування на «Електроні» вийшло на новий рівень: якщо раніше створювали електрочайники й телевізори, то з цього часу – високоточні системи ракетного наведення та інші прилади «космічного» застосування.
До Другої світової війни у Львові працював завод «Метал», що розробляв металовироби простої сільгосптехніки, вози й автопричепи. Наприкінці 1940-х на його базі заснували Львівський велосипедний завод (ЛВЗ). У 1948 році на вулиці Залізничній, на базі Укргазапарату (заводу газової апаратури) відкрили Львівський завод автонавантажувачів. Коли Львів став адміністративним центром у 1944 році, то автоматично отримав місію розвивати сільськогосподарську техніку і знаряддя, потрібні місцевим фермерам.
У 1945 році на вулиці Стрийській відкрили Львівський автобусний завод (ЛАЗ), що тоді було найбільшим підприємством в Україні з випуску тролейбусів та міських, приміських і туристичних автобусів. А на початку 1950-х на Підзамче з’явився Львівський радіоремонтний завод, що розробляв військове обладнання.
