У сільській місцевості небагато способів для заробітку грошей. Це змушує багатьох українців шукати добре оплачувану роботу за кордоном. Та все ж поодинокі випадки доводять, що і в селі можна відкрити власну прибуткову справу. Одним із таких прикладів є сімейна ферма Пилипців у селі Кам’яна Гора, що трохи більше ніж за 50 км на північний захід від Львова. Докладніше далі на leopolis.name.
Надихнув українсько-канадський проєкт
Як пише «Дзеркало медіа», Микола Пилипець свого часу працював механізатором у колгоспі. У 1990-х колгоспи розпалися, тоді для Миколи було 3 варіанти розвитку подій: поїхати на чужину на заробітки й залишити дітей на маму; не робити нічого й критикувати владу; почати свою справу. Чоловік обрав третій варіант. Для цього пройшов навчання в Жовківському районному центрі зайнятості.
Тоді сім’я тримала 4 корови. На створення ферми надихнув українсько-канадський проєкт «Підвищення конкурентоспроможності молочного сектору в Україні». Канадці разом із представниками Львівської аграрної дорадчої служби їздили по селах; розповідали, як покращити пасовища, як доглядати за скотом; пропонували тим, у кого більше ніж 3 корови, створювати сімейні ферми. Загалом вони об’їздили приблизно 500 громад на Львівщині.
У 2012 році Пилипці таки створили ферму. Дружина Ольга раніше працювала обліковцем та керівником ферми в місцевому колгоспі. Цей практичний досвід додав впевненості у веденні сімейної справи. Допомагати сім’я залучила власних 10 дітей. На базі ферми Пилипців та ще таких трьох господарств у Кам’яній Горі створили кооператив «Загора».
Перший етап допомоги
Журналістам «Еспресо» Микола розповів, що спершу було складно сприймати поради канадських експертів: здавалося, що за весь період життя в селі він вивчив про худобу все. На першому етапі проєкту фермеру продали доїльний апарат зі знижкою 20% від вартості. Крім того, надали килимки для корів (щоби тварина не застудила вим’я і могла зручно лежати), поїлки, освітлення і вентиляцію.
Найдивнішою для фермера стала вимога замінити старі жолоби на плаский «кормовий стіл», над яким обов’язково встановити освітлення, щоби корова бачила, що їсть. За словами канадських експертів, у місці прийому їжі корови має бути світло настільки, щоби можна було читати газету. Крім того, тварина завжди повинна мати доступ до води.
Попри скептичну налаштованість фермера, поради канадців виявилися корисними, оскільки кількість надоєного молока збільшилася.
Другий етап допомоги
Канадці допомогли спорудити нову ферму. Корови в ній стоять повернуті головами до вікна. Встановлені спеціальні поїлки, корова п’є 80–120 літрів води на день. Молоко з доїльних апаратів переливають у спеціальній кімнаті, аби не потрапили бактерії. Для охолодження молока встановили спеціальний резервуар на 500 літрів. Молоко охолоджують до 4-х градусів упродовж 30 хвилин після доїння.
На килимки, поїлки і ще один доїльний апарат Миколі безповоротно дали 100 000 гривень гранту. Ще 140 000 гривень фермер взяв у позику в банку під 15%, а канадці поклали гроші на депозит під 12%. Цей депозит став заставою позики Миколи. За рік він збудував велику стайню і погасив позику.
Також канадці надали деяку молочарську техніку. Крім допомоги матеріальної, експерти постійно давали консультації. Практично щомісяця фермерів навчали, як правильно годувати корів, як приймати пологи тощо. Канадці забезпечили повний супровід ветеринарів, бухгалтерів і юристів.
За словами Миколи, після отелення корова дає на день 22–25 літрів молока. Але для цього потрібно правильно підготувати тварину. Запуск корови (припинення доїння перед пологами) відбувається впродовж двох місяців. У цей час проводиться консервація та лікування вимені. Якщо ж запуск провести неправильно, то можна втратити понад тонну молока під час наступної лактації.
Крім того, треба вміти правильно роздоїти худобу: за перші 100 днів вона має дати пів молока за період лактації. Дбати потрібно і про ратиці корови – їхня довжина має сягати 6,5 см, якщо ж не обрізати, корові боляче ходити. Це все впливає на кількість молока.
Раз на місяць молоко кожної тварини перевіряють у лабораторії за 8-ма ознаками, серед яких і вміст соматичних клітин. У такий спосіб з’ясовують, чи не має тварина прихованого маститу, тобто інфекційно-запального процесу в молочній залозі. Якщо ж збудник маститу виявляють, то молоко такої корови споживати не можна, зокрема жінкам, оскільки збудник у організмі залишається.
Фермер також порадив скошувати траву для сіна вчасно, коли вона сягає приблизно 40 см у висоту, тоді вміст протеїну у ній – до 18%. Наприклад, у зерні пшениці вміст білка – 15%, а в зерні ячменю – 11%. Якщо ж трава вища, то вміст протеїну лише 3–5%, а перетравлюється таке сіно аж до 30 годин. У такому разі вже виникає потреба в концентрованих кормах.
Із випасом худоби на паях пана Миколи та орендованих пасовищах допоміг електропастух – імпульсний генератор, який кожні 4 секунди дає імпульс до 10 тисяч вольт. Струм проходить по тонкому кабелю, що оточує поле зі всіх боків. Корова намагається пройти, її б’є током, після чого тварина запам’ятовує біль і вже не наближається до огорожі. Сам ток, хоч і неприємний, здоров’ю худоби не загрожує.
У 2017 році на фермі жили вже 16 корів, 2 телиці, 4 теляти; розміщувалися 4 трактори та інша техніка, необхідна для збору і заготівлі кормів.
Складнощі ведення фермерства
Як зізнався Микола, найбільша проблема для українського фермера – брак техніки. В Україні надто дорогі кредити, а пільгові отримати складно. Він мав змогу побачити, як оснащені польські фермери. Там кожній новій фермі держава виділяє безповоротно 100 тисяч злотих, хоча й потім потрібно подати звіт про їх використання. Якщо ж польський фермер купує техніку за власний кошт, то половину витрачених грошей йому повертає ЄС.
Крім того, за словами Пилипця, українці не вміють кооперуватися. Наприклад, у Канаді фермери купують один трактор на кілька господарств. Проте це стосується лише тих тракторів, які необхідні тільки кілька разів на рік і є дуже дорогими.
Фермер додав, що українцям складно господарювати на своїй землі, оскільки СРСР виховував наймитів, а хороших заможних господарів називав куркулями і відсилав у Сибір. Це і впливає на небажання розпочинати власну справу.
Проте варто й розуміти, що свій бізнес – робота без відпустки й вихідних. Якщо ще немає найманих працівників, то доведеться самому працювати і у великі свята. На фермі зазвичай встають ще до світанку. Водночас, як пояснив Микола, фермерське молоко цінується більше, ніж куплене в господарів, які тримають одну чи дві корови для себе. Молоко на фермах не доять руками, тому воно чистіше.
Крім господарства, подружжя Пилипців долучилося до громадської роботи. Микола став головою КО «Рівноправність», а Ольга приєдналася до мережі жінок-фермерок. Сестра Ольги зайнялася збором кооперативного молока у селі Думичі, а сусідка Наталя Головенко разом із чоловіком Василем, надихнувшись прикладом Пилипців, приєдналися до кооперативу. Сім’я стала зразком, як на українських землях можна розвинути молочний бізнес, і надійною підтримкою для фермерів-початківців.
Фото: «Дзеркало медіа»
